Захисник, якому артилерією відірвало ногу, робить перші кроки на протезі – історія реабілітації Романа
Роман Золотарьов – захисник Донеччини з Бахмутського напрямку. Своє 45-річчя наприкінці жовтня чоловік зустріне без ноги. Її трохи нижче коліна відірвало під час артилерійського обстрілу на початку травня. Зараз військовий проходить реабілітацію в одній з лікарень Івано-Франківщини та робить перші кроки на протезі.
Чоловік розповідає, що народився і мешкає у містечку Вільнянськ, що поблизу Запоріжжя. Ще до війни він працював на металургійному заводі.
«З початком війни ми з хлопцями зібралися, пішли у військкомат, але нас звідти відправили. Сказали, що зараз займаються тими, хто служив, хто в запасі, а нами займатися ніколи, – згадує Роман. – А потім я вже пішов по повістці. Був готовий, знав, що це сталося б рано чи пізно».
А далі чоловік був мобілізований та служив у гарячих точках фронту. Розповідає, що на початку травня вночі був тяжко поранений.
«Дрони їхні побачили, що ми заходимо на позицію – почався обстріл...», – пригадує він.
У результаті вибуху Роман втратив ногу й отримав контузію, розрив барабанних перетинок обидвох вух та опіки очей. Спершу бійця евакуювали в Часів Яр, потім у Дружківку, ще через деякий час у Новомосковськ, а далі – евакуаційним потягом до Івано-Франківщини.
Спочатку Романа лікували в опіковому відділенні. Головним питанням для лікарів було в тому, що робити з ногою до протезування: залишати так, як є, чи ампутувати вище коліна.
«Було дуже проблемно накрити кістку та сформувати куксу, на якій пацієнт міг би ходити, – розповідає лікар-комбустіолог лікарні Микола Пилипів. – Після консиліумного розгляду, вирішили формувати її нижче коліна з надією на те, що пацієнт все-таки зможе на неї стати».
Після формування атипової кукси Романа перевели в реабілітологію. Далі була надпотужна робота з розробки колінного суглоба та постановки пацієнта на протез. Так, вже два місяці захисник опановує тренувальний протез.
Чоловік каже, що на їхній ділянці фронту обстріли були цілодобово і, що це була страшна напруга.
«Там і фосфор сипався зверху, – додає він. – Товариш по учебці попав під цей фосфор, розказував, що то таке. На тебе падає і горить, і нічим не погасиш. Хіба що одірвати зі шкірою і викинути цей шматок. То страшне. Тим більше, що фосфорні бомби заборонені конвенцією, але вони їх використовують. Страшно бачити, як фосфор розсипається і навкруги все горить».
Нещодавно бійцю прооперували праве вухо. Попереду ще одна операція – вже на лівому вусі, яка запланована на грудень. Її робитимуть неподалік від рідного дому, де Романа чекають дружина, син, батьки та брат.
Роман неохоче розповідає про досвід війни та зізнається, що єдина річ, яка його не полишає з фронту, – це запах. Вважає, що допомоги психолога не потребує. Переконаний, що з часом це пройде, бо час лікує. Так само, як з часом минули страшні сновидіння, від яких він прокидався по кілька разів за ніч.
