«Я точно побачу кінець цієї війни». Історія Романа Менсувутова — українського захисника, який знайшов сили допомагати іншим під час власного відновлення
Фото з особистого архіву Романа Менсувутова
Після важких опіків та інших ушкоджень, отриманих у бою, український захисник Роман Менсувутов потрапив на лікування до Фінляндії. Це сталося на початку січня 2026 року завдяки програмі «Medevac Ukraine». Позаду – кілька складних операцій, попереду – нові етапи лікування та реабілітації. Але коли чоловік розповідає про цей період, він майже не згадує про біль. Його історія – насамперед про людей. Про нього самого, про маму й сестру, які стали його опорою. Про лікарів, які боролися з болем і за кожен сантиметр ураженої шкіри. Про волонтерів, які підтримували далеко від дому. Про побратимів, яких він втратив, і тих, кому допомагає сьогодні сам.
Роману – 42 роки. До початку повномасштабного вторгнення він працював барменом. Раніше – проходив строкову службу у підрозділах тодішнього МНС України, де здобув навички пожежника та сапера. Коли почалася повномасштабна війна, чоловік мешкав у Києві, а його батьки – в Мелітополі (Запорізька область). Роман насамперед зробив усе, щоб вивезти батьків із тимчасово окупованого міста. Лише переконавшись, що вони у безпеці, а мама отримала необхідне лікування після травм, чоловік вступив до війська.
“Я точно знав, що піду на війну. Призватися мені було тяжко, тому що на той час переселенців не надто охоче брали, а я ще й кримський татарин, і у мене досі в окупації є родичі. Із деякими я не можу навіть поговорити. Тож, щоб мобілізуватися, проходив перевірки. Зрештою, пішов виконувати свій громадянський обов’язок.”
Попереду були Херсонщина, Торецьк, Покровський напрямок. Контузії, уламкові поранення, травми ніг, отруєння газами. Кожне поранення закінчувалося коротким лікуванням і поверненням до побратимів. Найважчим стало поранення, після якого він опинився у Фінляндії.
Наприкінці грудня 2025 року під час виконання бойового завдання на Херсонщині внаслідок атаки російським дроном Роман отримав важкі опіки голови й тіла, постраждали також очі, вуха. Спочатку життя Романа рятували українські лікарі. Після стабілізації стану його включили до програми медичної евакуації «Medevac Ukraine».
Романа мала прийняти Німеччина, та тоді у Швейцарії сталася пожежа, внаслідок якої постраждало багато людей, тож система опікової допомоги в усій Європі отримала додаткове навантаження.
Тоді лікування для Романа запропонувала Фінляндія. Там лікарям вдалося зробити майже диво, вони постійно застосовували новітні методи лікування, – говорить Роман. Зараз опіки гояться, відновлюється зір, вдалося зберегти вуха. Попереду ще операції та реконструктивне лікування. Через травми Роман має проблеми зі слухом, однак він говорить про це спокійно:
“Слуховий апарат, може, далі і потрібен буде, але я про це не думаю. Воно мені не заважає з вами розмовляти”
Однак найбільше Роман згадує не лікарняні процедури. Він говорить про людей, які стали частиною його відновлення. У Фінляндії поруч із ним були медики, волонтери та інші українські військові, які також проходять лікування. За словами захисника, саме ця підтримка допомагає повертатися до життя.
“Якби не лікарі, не ці волонтери, які допомагають, дають нам надію, якби не та медсестра, яка колись принесла мені водички, коли я навіть не міг попросити, – я не знаю. Це все йде ланцюжком. Маленькі речі дуже підтримують.”
Згодом він і сам став людиною, яка підтримує інших. Допомагає побратимам, спілкується з військовими, які отримали травми, намагається знайти необхідні речі для фронту – від генераторів і медикаментів до обладнання.
“Мій шлях зараз – шлях допомоги. Допомога іншим дає допомогу мені.”
Особливе місце у його історії посідає родина. Його мама зараз живе у Німеччині й також допомагає українським військовим як волонтерка. Вона приїжджала до нього, але Роман попросив її повернутися – було важко бачити, як вона переживає через його стан.
Під час розмови Роман багато говорить про своїх побратимів. Про тих, хто загинув. Про тих, хто зник безвісти. Про тих, хто зараз проходить лікування після важких травм. Він називає їх своєю сім’єю.
“Бойова дружба – це щось, що важко пояснити. Якщо не підтримувати одне одного, ми просто не витримаємо.”
Попри пережитий досвід, Роман хоче повернутися до служби. Він говорить, що не прагне списатися з війська. Якщо після лікування буде можливість виконувати завдання, де його досвід буде потрібний, він готовий продовжувати.
Водночас розуміє: після війни багато військових потребуватимуть підтримки. Саме цим він хотів би займатися у майбутньому – допомагати своїм побратимам, працювати з військовими, створити систему підтримки для тих, хто повертається з фронту. Для Романа важливо, щоб військові й ветерани не залишалися сам на сам зі своїми травмами:
“Головне – щоб були сили. Можна і воювати, і допомагати, і все, що хочеш. Головне – сила. У мене були сили, та вони покинули мене. Але я їх набираю. Тепер треба повернути здоров'я, наскільки це можливо.”
Зараз захисник відновлює не лише тіло. Він збирає навколо себе людей, допомагає іншим і вірить, що Україна побачить перемогу.
“Я точно її побачу.”
Що таке «Medevac Ukraine»?
Програму «Medevac Ukraine» створено у квітні 2022 року у співпраці Міністерства охорони здоров’я України, Європейського Союзу, Всесвітньої організації охорони здоров’я та урядів європейських країн.
Відтоді вже 6787 українців, які постраждали внаслідок війни, пройшли безоплатне лікування і реабілітацію за кордоном. Фінляндія прийняла 66 наших співгромадян.
Якщо ви маєте запитання щодо програми «Medevac Ukraine», звертайтеся до Координаційного центру медичної евакуації громадян України за кордон за номером +38 068 331 0792 або електронною поштою: [email protected].