Повернувся працювати до рідного міста: історія лікаря-психіатра Владислава Кравчука з Глухова
26-річний лікар Владислав Кравчук родом з Глухова, що на Сумщині.
Ще у школі він найбільше захоплювався біологією, тому вибір професії був очевидним. Спочатку Владислав вступив до Глухівського медичного коледжу, де опанував базові професійні навички, а під час практики – вперше побував у місцевій психіатричній лікарні. Побачене справило сильне враження — хоча тоді він і не здогадувався, що за десять років повернеться сюди вже як лікар.
Після коледжу було наполегливе навчання у Сумському державному університеті. Лікар зізнається – навчання було складним і вимагало витримки:
“Кілька разів я думав кинути навчання й обрати спокійнішу професію. Але завдяки близьким людям, які вірили в мене, я дійшов до кінця: закінчив шість курсів, склав іспити й отримав диплом.”
Протягом навчання тоді ще студент обирав з-поміж кількох спеціальностей: хірурга, офтальмолога, терапевта, патологоанатома. І лише на останньому курсі остаточно зрозумів, що його покликання — психіатрія. Після випуску два роки проходив інтернатуру в Полтавській психіатричній лікарні. Спершу планував залишитися в Полтаві, але вакантних місць не залишилося. Потім – думав поїхати до Києва, та зрештою все сталося інакше.
Владислав дізнався про державну програму підтримки молодих лікарів, яка передбачає одноразову виплату 200 тис. грн для випускників інтернатури, що обирають роботу у сільських та прифронтових громадах. Він скористався цією можливістю і повернувся до рідного Глухова, де працює вже чотири місяці. Лікар каже, колеги зустріли його тепло й усіляко допомагають. Гроші ж хоче вкласти у власний професійний розвиток — навчання, підвищення кваліфікації тощо.
Ми спитали лікаря про те, як повномасштабна війна впливає на його щоденну роботу, адже Сумщина – регіон, що межує з країною-агресоркою і щодня зазнає атак, водночас там живе багато людей, які потребують зокрема і медичних послуг.
“На жаль, сьогодні рідко минає день без звуків вибухів. Ми звикли до цього настільки, що облаштували повноцінне бомбосховище на сто ліжок — лікарі й пацієнти в безпеці. З початком повномасштабного вторгнення кількість людей, які потребують психіатричної допомоги, зросла в рази. Пацієнти, які раніше ніколи не скаржилися на психічний стан, почали відчувати тривогу, безсоння, панічні атаки, нічні кошмари. Особливо прикро, що дедалі частіше до нас звертається молодь — раніше такого не було.”
За словами лікаря, велика частина пацієнтів – це військові, люди, які пройшли через нелюдські випробування. Їхні історії важко слухати без сліз. Найчастіше лікар стикається із пацієнтами з посттравматичним стресовим розладом — ПТСР. Проте завдяки сучасним методам лікування й ефективним препаратам багато його пацієнтів повертається до звичного життя».
Майбутнім колегам та тим, хто ще вагається із вибором професії, лікар радить:
“Обираючи професію, пам’ятайте: справжнім фахівцем можна стати лише тоді, коли йдеш на роботу зранку із задоволенням. Якщо ви не любите те, що робите — медицина не пробачає байдужості.”
Уряд ініціював програму підтримки молодих медиків у сільських і прифронтових громадах цьогоріч. Загалом у 2025 році таку виплату отримали 83 лікарі.