Пережив три поранення та планує повертатися до війська – історія Володимира, який проходить лікування у Нідерландах
Володимиру – 36. Він народився у багатодітній сім’ї на Львівщині (у батьків їх було шестеро) й уже в три роки залишився без батька – той трагічно загинув. Чоловік згадує, що дитинство було важким, а виховували його мама і старша сестра.
Не завершивши школи, тоді ще підліток змушений був багато працювати, щоб заробити гроші й підтримати родину. У юнацькі роки, ділиться, він припустився помилки – побився з батьком тодішньої дівчини – і за це понад 5 років перебував у пенітенціарній установі.
На початку 2014 року Володимир вирішив будувати нове життя: повернувся до старої роботи – здебільшого на будівництві, потім перейшов до приватної охорони. Зізнається, що вже тоді хотів долучитися до Збройних Сил України й воювати в АТО, проте через судимість йому відмовляли.
Тоді ж він зустрів майбутню дружину, пізніше знайшов кращу роботу. У 2016 і 2019 роках у пари народилися діти. Життя поступово налагоджувалося, та у 2022 році почалася повномасштабна війна.
“Тоді у мене вже була родина і двоє синів. Я дуже хотів захищати їх і свою країну.”
Та через темну пляму минулого його не брали у військо. Це стало можливим значно пізніше, коли законодавство дозволило людям із судимістю вступати до лав ЗСУ. У листопаді 2023 року Володимир мобілізувався до 68-ї окремої єгерської бригади ім. Олекси Довбуша. Каже, що навчання було дуже строгим, але отримані знання й мотивація дуже допомогли в бою.
Спочатку його підрозділ стояв на Харківському напрямку, потім – на Авдіївському. Там, під час штурму Семенівки, Володимира поранило вперше – осколком пробило ніс. Після отримання першої допомоги від евакуації він відмовився, адже вважав себе боєздатним.
За кілька днів боїв, відбиваючи штурм противника, Володимир дістав множинні поранення осколками і зазнав контузії – біля нього вибухнув дрон. Евакуація була довгою і складною – росіяни постійно намагалися атакувати знову.
“Уже пізно ввечері ми з побратимом отримали наказ про вихід з позиції. І хоч було дуже темно, на нас постійно летіли дрони. Довелося довго ховатися і переміщуватися, допоки ми не зустріли своїх, що висунулися нам на допомогу. Під час виходу моєму побратиму відірвало ногу, а потім росіяни скинули на нього гранату. Він не вижив.”
Зрештою, йому вдалося дістатися пункту надання медичної допомоги, а потім – евакомобіля. Після лікування в кількох українських лікарнях Володимир знову повернувся у підрозділ і долучився до бойової операції. Тоді один із побратимів дістав травматичну ампутацію руки. Володимир затягнув йому турнікет і разом із іншими військовими намагався евакуювати.
“Я доповів командиру й обережно вийшов з укриття — було тихо, дронів не видно. Підійшов до пораненого. Тільки взяв його — і раптом почув “клац!” як від гранати. Це дрон завис над ним і вичікував тих, хто рятуватиме побратима. Я миттєво зреагував і намагався відскочити, проте отримав сильні поранення задньої поверхні ніг, сідниць. Побратим цієї атаки не пережив.”
Згодом військовий знову повернувся у свій підрозділ. Одного дня на під’їзді до позиції під Покровськом бійці підірвалися на замаскованому вибуховому пристрої – Володимиру сильно пошкодило руку і ногу, та на цьому нещастя не закінчилися – евакомобіль перевернувся на бік, тому зрештою пораненого вивезли «суміжники».
Володимир довго лікувався, пройшов кілька операцій, зокрема пластичних, та потребував часткової заміни кістки. Йому запропонували взяти участь у програмі безоплатної медичної евакуації за кордон «Medevac».
Більше як пів року тому його прийняли в Нідерландах. Він уже пройшов надскладну 16-годинну операцію і зараз працює над реабілітацією.
“До мене тут дуже добре ставляться. Знаєте, аж душа часом боліла, що люди з таким теплом про мене дбають, людину, яка їм чужа.”
Найбільший виклик – розроблення ноги, яка продовжує завдавати сильного болю та вигинається при ходьбі. Лікарі ще не знають, чи вдасться загоїти травми, тож ризик ампутації залишається високим.
“Лікар сказав, що робитиме все так, як для себе самого. Я йому вірю. Зараз на мене чекають два місяці гіпсу, і потім прийматимемо рішення, як лікуватися далі.”
Також чоловік займається відновленням руки і чекає на операцію на вусі — наслідок бойової травми.
Володимир дуже хоче швидше відновитися і повернутися до захисту Батьківщини. Якщо не у війську, то до ТЦК, бо бачить багато несправедливості. Каже: Україну треба захищати, бо це – земля наших батьків і дітей, і з нами правда. А російські злочинці обов’язково понесуть покарання.
Понад усе мріє, щоб настала перемога і ті, хто зараз захищає країну, повернулися до своїх дітей.
Довідково:
Програму «Medevac Ukraine» створено у квітні 2022 року у співпраці Міністерства охорони здоров’я України, Європейського Союзу, Всесвітньої організації охорони здоров’я та урядів європейських країн. Лікування за кордоном є безоплатним для пацієнтів — його забезпечує країна, що приймає людину.
За час дії програми у ній взяли участь 6543 українці, які постраждали від війни. Наших співгромадян, більшість із яких — військові та ветерани, уже прийняли 33 країни світу. Найбільше пацієнтів пройшли лікування у медичних закладах Німеччини — 1884, Латвії — 890, Норвегії — 488, Польщі — 457, Нідерландів — 475, Литви – 405, Швеції – 281, Франції та Данії – по 231.