«Можливо, Бог зберіг життя не просто так. Значить, щось маю хороше зробити», – історія військового Юрія, який відновлюється після поранення
Колись Юрій жив в росії, відчував неминучість війни і зрештою – опинився всередині неї. Потім вижив там, де, за його словами, мав померти. Після поранення чоловікові довелося заново вчитися ходити, рухати рукою, виконувати побутові справи тощо… Його лікування тривало майже два роки. Кілька місяців тому Юрій повернувся з реабілітації в Латвії в межах програми «Medevac Ukraine». Сьогодні ми розповімо його історію.
Юрій народився на Миколаївщині, йому 52 роки, 22 з яких він прожив у росії. До повномасштабної війни мав там бізнес, родину і жив звичайним життям. За освітою він учитель, а також офіцер запасу. За кілька місяців до 24 лютого 2022 року чоловік зрозумів, що буде велика війна. Не просто припускав, а бачив, що ворог готується напасти. Тоді пообіцяв дружині, що якщо так станеться – він поїде воювати.
Через два дні після вторгнення Юрій виїхав із росії в Грузію. Проте діставатися туди довелося три дні і з кількома зупинками. В одному з проміжних аеропортів його затримали співробітники ФСБ, він пройшов фільтрацію, сказавши, що їде до Грузії запускати нове виробництво харчових добавок. Після Грузії, де закривав поточні справи, Юрій поїхав до Варшави, а звідти вже повернувся в Україну.
До війська чоловіка прийняли доволі швидко, хоча для того і довелося пройти безпекові перевірки. Зрештою, він потрапив на прискорений курс підготовки офіцерів піхоти, а наприкінці травня 2023 року – приєднався до 110-ї окремої механізованої бригади, став командиром взводу і разом із побратимами вирушив на Авдіївський напрямок.
Саме там Юрій побачив війну зблизька – такою, якою її неможливо уявити з новин. Ділиться: одне з перших його вражень було майже сюрреалістичним:
“Навколо – літо, висока трава, річки, метелики, лебеді, качки. Природа буквально буяє життям, а поруч люди вбивають одне одного. Було враження, що природа ігнорує війну. Лебеді плавають у воді, поруч падають снаряди, а ті навіть не реагують. Життя продовжує рухатися своїм шляхом – незалежно від того, що роблять люди.”
Та часу звикати до цього контрасту не було – російські війська щодня обстрілювали позиції українських захисників. Ворожа авіація працювала майже за розкладом, а бої були циклічними: штурмовики захоплювали позиції, а механізовані підрозділи (як його) намагалися їх утримувати під безперервними обстрілами. Юрій говорить, що кілька разів під час боїв майже фізично відчував присутність смерті поруч.
Вранці 7 липня взвод Юрія внаслідок російських штурмів втратив кілька опорних пунктів. Його з групою відправили на підмогу, та їхній транспорт потрапив під мінометний обстріл. Зв’язок не працював: рація дозволяла чути, але не передавати повідомлення. Довелося ховатися у високій траві і далі бігти кількасот метрів під вогнем до лісу. Коли група дісталася до однієї з позицій, там уже було багато поранених і виснажених військових, яких довелося евакуювати.
Після дня виснажливих боїв Юрій залишився на відбитій позиції з кількома іншими бійцями. Чоловік був переконаний, що це його остання ніч – такі щільні були обстріли.
Потім вибухнуло поруч.
Юрій сидів в окопі з двома побратимами. Вони говорили, жартували, сміялися, а потім просто в окоп прилетів мінометний снаряд. Юрій втратив свідомість.
“Останнє, що я пам’ятаю, – я побачив, як хлопці склалися, знаєте, ніби вони були на шарнірах, як картонні будиночки, їх приплющило до землі. А коли відкрив очі, все навколо світилося і гуділо. Дивлюся на руку, яка перед лицем лежить, а з неї кістки стірчать. Я думав, її відірвало. Крім того, дуже сильно посікло ногу – рани були розміром із горіх. Я сів, побачив, як піді мною збільшується калюжа крові і зрозумів, що зараз помру. І цей миттєвий перехід від просто радісної миті з побратимами до смерті, – це наскільки неочікувана штука.”
І саме в той момент, за його словами, всередині залишилося тільки одне бажання – жити! Хоч і задихався (пізніше з’ясується, що вибух спричинив пневмоторакс), Юрій почав кликати на допомогу. На щастя, на позиції залишався медик, який мав виводити в тил групу виснажених бійців, та ще не встиг піти. Він почув крик пораненого.
«Бєркут, сьогодні ти не вмреш», – сказав він, наклав Юрієві турнікети на руку і ногу, допоміг стабілізувати стан і разом з іншими бійцями тягнули його через обстріл до місця евакуації. Перші сотні метрів вони долали фактично на руках. Юрій весь час залишався при свідомості й стежив за часом накладання турнікетів. Він розумів, що від цього може залежати, чи вдасться зберегти кінцівку. Після 200 метрів шляху радіозв'язок відновився, по рації знову і знову передавали: «Бєркут, тяжкий. Бєркут, тяжкий. Потрібна допомога».
Допомога згодом прибула. Юрія доправили до стабілізаційного пункту поблизу лінії фронту, а потім – вглиб країни, де почалося його лікувавння у різних медичних закладах. Він переніс складні операції, зокрема, і кісткову пластику на руці (пересадку здійснили з тазової кістки), протягом майже двох років лікувався від множинних травм.
Після поранення права рука чоловіка практично не працювала: пальці не згиналися, плече (в ньому досі залишається великий уламок) – сильно деформоване, частина м’язів – втрачена. Юрій працював через біль, знову й знову розробляв руку та ногу. За півтора року реабілітації, за оцінками чоловіка, йому вдалося відновити приблизно 70–80% функції кисті та пальців. Ліктьовий суглоб – приблизно на 50%. Плече відновилося значно менше через важкість травми, але навіть ним Юрій поступово навчився користуватися. Він заново вчився писати правою рукою.
Через програму «MEDEVAC» Юрій отримав можливість пройти реабілітацію в Латвії. Спочатку планувалося, що він пробуде там місяць, але реабілітація дала позитивну динаміку, тому Юрію продовжили перебування.
“У Латвії з моїм плечем працювали щодня. Фізичні вправи, фізіотерапія, басейн, масаж, інші процедури – навантаження було настільки інтенсивним, що розслабитися майже не залишалося часу. Головною була дисципліна. Але це був класний досвід і я дуже вдячний усім, хто був поруч зі мною. Адже хоча плече скрипіло і боліло, але позитивний ефект був. Я працював, як слон.”
Разом із навантаженням прийшов результат: плече поступово почало рухатися краще. Лікарі рекомендували продовжити реабілітацію і повернутися за два місяці для подальших занять та спостереження.
Сьогодні Юрій ходить без милиць і без сторонньої допомоги. Правою рукою може виконувати прості повсякденні дії. Війна змінила його тіло, але багато того, що здавалося неможливим після поранення, він зміг відновити. Після пережитого чоловік багато думає про свободу. Він говорить, що в Україні він відчув життя і надію, і те, що свобода не є чимось гарантованим назавжди.
“Хочеш бути вільним – борися. Будь готовий. Ми не були готові.”
Тепер, коли найгостріший етап його війни вже позаду, його мрії стали дуже простими. Після 22 років життя в росії він втратив майже все, що там мав. Тому він мріє про свій дім. Та найбільше хоче миру і щоб ветерани після війни не залишилися без діла. Він говорить про необхідність відбудовувати країну і про те, що саме спільна справа може стати найкращою терапією для людей, які повернуться з війни.
А потім знову говорить не про себе, а про тих, хто залишився на фронті.
“Я так захоплююся людьми, які там – старими, малими, красивими, некрасивими. Я їх запам'ятаю назавжди. – І додає – половина моєї душі залишилася там.”
Юрій звільнився з війська за станом здоров’я, каже, що вдруге випробовувати долю не хоче, але думає, що йому ще треба вчитися – цим і займається зараз, а ще, розмірковує:
“Можливо, Бог зберіг життя не просто так. Значить, щось маю хороше зробити.”
Що таке «Medevac Ukraine»?
Програму «Medevac Ukraine» створено у квітні 2022 року у співпраці Міністерства охорони здоров’я України, Європейського Союзу, Всесвітньої організації охорони здоров’я та урядів європейських країн.
Відтоді уже 7 169 українців, що постраждали внаслідок війни, пройшли безоплатне лікування і реабілітацію за кордоном. Латвія прийняла 1 116 наших співгромадян.
Якщо ви маєте запитання щодо програми «Medevac Ukraine», звертайтеся до Координаційного центру медичної евакуації громадян України за кордон за номером +38 068 331 0792 або електронною поштою: [email protected].
Фото з особистого архіву героя:
