Медична реформа – складова реформи децентралізації
Медична реформа є важливою складовою децентралізації влади. Стара модель функціонування медзакладів, особливо в селах та районах, є вкрай неефективною. Тому потребує реорганізації шляхом ухвалення відповідних рішень громадами на місцях.
Про це йшлося під час круглого столу «Децентралізація. Чи забезпечить реформа системи охорони здоров’я якісні медичні послуги?».
Заступник міністра охорони здоров’я України Павло Ковтонюк нагадав, що при дуже низькій якості медичних послуг Україна є четвертою в світі за кількістю лікарняних ліжок на душу населення (в Україні – 879 на 100 тис. населення; в країнах ЄС в середньому – 527,4 на 100 тис. населення;) та другою в європейському регіоні (після РФ) за середнім рівнем тривалості госпіталізації (В Україні – 11,8 днів, в ЄС – 8,08 днів). Україна також має більшу порівняно з середньою для ЄС кількість лікарів та медичних сестер.
Водночас, більшість медичних закладів в Україні – це малопотужні та малозавантажені лікарні, які мають зношені основні фонди та застаріле технічне оснащення.
Ситуацію можна виправити шляхом створення госпітальних округів. «Госпітальний округ – це інструмент для співробітництва громад, але всі рішення приймаються кожним учасником окремо... Децентралізація передбачає посилення ролі громад в усіх сферах життя людей. Ми покладаємось на місцеве самоврядування. Ми не хочемо приймати рішення у Києві. Їх мають приймати ті, хто знає про свої лікарні та потреби», – зазначив Павло Ковтонюк.
Він нагадав, що госпітальні округи створять як «функціональні об’єднання лікарень, розташованих на визначеній території». Межі цієї території і, відповідно, склад кожного округу, пропонуватиме обласна державна адміністрація (ОДА). А остаточний перелік округів затверджуватиме уряд. При цьому ОДА мають виходити з критеріїв формування округу, встановлених Постановою КМУ («Порядок утворення госпітальних округів»).
Критерії формування округу затверджує уряд. Вони є суто технічними: округ повинен мати такі межі і такий набір закладів, щоб у перспективі на його основі можна було створити ефективну і сучасну медичну мережу, а саме:
- Наявність принаймні однієї лікарні інтенсивного лікування (першого чи другого рівня);
- У разі наявності лікарні другого рівня – охоплення території з населенням мінімум 200 тис. осіб, а у разі наявності лише лікарні першого (базового) рівня – 120 тис. осіб;
- Можливість доїзду до лікарні інтенсивного лікування з будь-якої точки округу за 60 хв.
Як наголосив Павло Ковтонюк, госпітальний округ не є окремим рівнем виконавчої влади, окремою юридичною особою чи суб’єктом господарювання. Госпітальний округ – це інструмент співробітництва громад.
Після формування меж округів розпочнеться поступова їх розбудова у співпраці з місцевою владою. У 2017-му місцевим радам кожного округу (районним, міським (міст обласного значення), ОТГ) запропонували створити спільний майданчик для координації рішень та розробки спільної позиції щодо майбутнього округу – Госпітальну раду. До неї увійдуть представники кожного міста обласного значення, району та ОТГ госпітального округу пропорційно до чисельності їхнього населення.
Госпітальна рада формує план розвитку госпітального округу, аби зрозуміти реальне завантаження та розподіляє функції – спрямовує потік до лікарні, де є фахівець та обладнання. Все це також передбачає поліпшення транспорту та доріг на території громади – у першу чергу тих, що ведуть до лікарень. Далі йде оцінка ресурсів та інвестиційних потреб. «Ми втомилися, що ми вкладаємо гроші абикуди, просто «на медицину», і воно потім не має результату. Госпітальний округ – це інструмент пріоритизації: показати куди насамперед спрямувати інвестиції так, щоб громада це відчула одразу у вигляді медичної допомоги», – зазначив пан Ковтонюк.
Ради госпітального округу повинні будуть розробити багаторічний план розвитку округу. В тому числі обрати перелік перспективних закладів вторинної допомоги, які вирішать розвинути до рівня Рамкових вимог МОЗ. Вибиратимуть перспективні заклади на основі маршрутів пацієнтів у межах округу, демографічних показників. Це дозволить визначити очікуване навантаження на кожен із закладів у майбутньому. Іншими словами, оберуть ті заклади, до яких є сенс переспрямувати потік пацієнтів з точки зору медичної ефективності.
Розробляючи план розвитку округу, госпітальні ради також визначать заклади, що повинні бути поступово перепрофільовані. Наприклад, у філії перспективних закладів, в інші типи медичних закладів, у заклади для надання соціальних послуг. Затверджувати пропозиції щодо плану розвитку госпітального округу (в тому числі переліку перспективних закладів) будуть місцеві ради.
Після створення на місцях Госпітальних рад розпочнеться процес впорядкування стаціонарної мережі згідно з критеріями, розробленими МОЗ.
Під час круглого столу учасники також наголосили на тому, що межі госпітальних округів не збігатимуться з адміністративним поділом, оскільки принципи формування госпітальних округів та адміністративно-територіальних одиниць зовсім різні. «Принцип формування госпітального округу – це повний комплект установ, що надають послуги вторинного рівня, кількість населення, потенційних пацієнтів, які дозволяють забезпечити необхідне навантаження на установу та те, що при здоровому глузді люди їздять лікуватися у свої госпітальні округи», – пояснив Юрій Ганущак, директор Громадської організації «Інститут розвитку територій».
Про свій досвід формування госпітальних округів розповіли представники регіонів – Петро Гармаш, начальник управління охорони здоров’я Чернігівської обласної державної адміністрації, та Станіслав Чорний, начальник відділу охорони здоров’я Балтської міської ради. Вони зазначили, що долю лікарень інтенсивного лікування та госпітальних округів остаточно визначать пацієнти. «Якщо вони не прийдуть у якусь лікарню – від неї нічого не залишиться. І навіть якщо у нас вийде створити інфраструктуру, отримати обладнання, але з пацієнтами будуть себе неправильно поводити, то вони підуть в інший заклад», – вважає Станіслав Чорний.
Учасники круглого столу підсумували, що якісну медичну послугу надає той медичний заклад, де є великий потік пацієнтів, сучасне дороге обладнання та професійні лікарі. Тож мешканці громад повинні вимагати від влади не збереження наявної структури медзакладів, а покращення доріг, інфраструктури, логістики та якісних маршрутів пацієнтів.