Куля пройшла в кількох сантиметрах від серця і зупинилася в хребті — історія реабілітації військового з Миколаївщини

49-річний Ігор Білоконенко родом із Миколаївщини. Чоловік воював ще з 2014 року, а з початком повномасштабної війни росії проти України вирішив піти добровольцем до лав ЗСУ. Ігор — батько двох донечок, тому рішення захищати своїх дітей та рідну землю було ухвалено миттєво.

Влітку 2022 чоловік отримав важке поранення внаслідок прицільного обстрілу ворогом. Тоді осколок пройшов між пластинами бронежилета, пробив легеню та застряг у хребті. Ігор вважає себе щасливцем, адже серце вціліло.

До лікарні боєць потрапив повністю лежачим. Згодом йому довелося з нуля вчитися таким простим речам, як, наприклад, сидіти. Зізнається, що як би дивно не звучало, але першою мотивацією рухатися попри біль стала згубна звичка курити. Саме через неї він доволі швидко навчився пересідати з лікарняного ліжка на крісло колісне. Далі на Ігоря чекав ще понад рік відновлення та кропітка робота разом з мультидисциплінарною реабілітаційною командою.

Він надзвичайно зрадів, коли реабілітація почала приносити перші результати. Найбільше запам'ятав відчуття, як на нозі запрацював перший м’яз. Фактично Ігорю довелося навчитися ходити заново. Тепер мрії куди амбітніші: сісти за кермо велосипеда. Чоловік прикладає надзусилля, щоб втілити це в життя. 

За освітою Ігор — механік, більшість часу викладав в автошколі. Тому після реабілітації, певен, що все ж зможе повернутися до викладацької справи. 

Ігор — незламний оптиміст та вважає, що попри тривале лікування йому надзвичайно пощастило, адже осколок пройшов у кількох сантиметрах від серця. Наслідки могли бути фатальними.  

Чоловік зізнається, що у 2014 році пережив так багато болю, що повномасштабна війна його геть не злякала. Він був готовий до цього морально і фізично. Розповідає, що «за течією плисти» не звик, адже любить вирішувати складні завдання і розраховувати, в першу чергу, на себе.  

Розповідає, що на фронті його надзвичайно вразила відповідальність та рішучість побратимів. Адже кожен з них, попри всі обставини, попри неймовірну втому та біль, брав і виконував свою роботу. Військовий переконаний, що саме такі незламні люди щодня наближають нашу Перемогу.