Ключовий законопроект медреформи: чи суперечить він статті Конституції про «безкоштовну» медицину?

Кабінет міністрів України презентував законопроект «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів» та спрямував його на розгляд Національної ради реформ. 

Метою законопроекту є створення законодавчого підґрунтя нового механізму фінансування медичних послуг і ліків за рахунок бюджетних коштів через систему державного солідарного медичного страхування. 

Розроблений законопроект реалізує на практиці статтю 49 Конституції про безоплатну медичну допомогу. Кожна медична послуга у всьому світі включає в себе, крім безпосередньо медичної допомоги (зазначеної в українському законодавстві як «діяльність медичних працівників»), такі складові як матеріальні витрати, комунальні, капітальні видатки та ін. 

Законопроект нарешті чітко фіксує гарантії оплати компонента медичної допомоги в кошторисі медичної послуги, дозволяє розмежувати ці компоненти і встановити чесні правила співпраці між державою та пацієнтом в питанні оплати медпослуг. Адже до сьогодні задекларовані зобов’язання держави не були підкріплені фінансовими гарантіями. Ухвалення закону дозволить врегулювати це питання.

Але держава не тільки починає на практиці компенсувати компонент медичної допомоги, а й визначає Державний гарантований пакет медичних послуг та лікарських засобів, оплата яких гарантовано проводиться державою за рахунок коштів державного солідарного медичного страхування повністю або частково за єдиними для всіх тарифами покриття, які щороку затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Тобто кожного року будуть фіксуватися конкретні медичні послуги, які будуть компенсуватися (включно з компонентами роботи персонала, матеріалами, ліками) за єдиними правилами будь-якому громадянину України згідно з єдиними тарифами покриття.

Уряд може розширити обсяг державного гарантованого пакету за умови збільшення обсягу бюджетних призначень на медичне страхування, передбачених на відповідний рік.

У межах пакету держава гарантуватиме повне покриття вартості послуг екстреної, паліативної, первинної допомоги — і звуження цього пакету не допускається законом. Та частково покриватиме вартість платних послуг на вторинному (спеціалізованому) та третинному (високоспеціалізованому) рівнях. Крім того, повній або частковій оплаті за рахунок медичного страхування підлягатимуть ліки, які включені до Національного переліку основних лікарських засобів.

Виконання функцій страховика і єдиного замовника з централізованої закупівлі медпослуг, контролю за дотриманням умов договорів про медичне обслуговування населення здійснюватиме новий центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом — Національна служба здоров'я України. У законопроекті визначені її повноваження, організація надання медичних послуг, типова форма договору про медичне обслуговування населення та ін.

Перелік конкретних видів медичних послуг і лікарських засобів, що підлягатимуть повному або частковому страхуванню, визначається в деталізованому описі, який є невід'ємною частиною державного гарантованого пакету. Деталізований опис щорічно розробляється Національною службою здоров’я України і затверджується Кабінетом Міністром України на кожен наступний календарний рік не пізніше 15 вересня поточного року.

Важливо зазначити, що закон встановлює хто є суб’єктом та об’єктом державного солідарного медичного страхування, права та обов’язки застрахованих осіб, регламентує договірні відносини між Національною службою здоров’я та закладами охорони здоров’я усіх форм власності, фізичними-особами підприємцями, які одержали ліцензію на приватну медичну практику. Тобто, всі ці відносини стають чіткими: пацієнти зможуть захищати свої права також і у суді, що раніше було дуже складно.

Окрема стаття законопроекту регламентує засади оплати медичних послуг та лікарських засобів. Так, в ній зазначається, що для всієї території України встановлюються єдині тарифи для оплати медичних послуг та лікарських засобів, а також для реімбурсації (відшкодування) ціни ліків. До тарифів можуть застосовуватись коригувальні коефіцієнти. Зокрема, тарифи можуть встановлюватись як глобальні ставки (сплата постачальникам медичних послуг фіксованої суми за визначену кількість послуг чи визначений період), капітаційні ставки (фіксована сума за кожну застраховану особу), ставки за пролікований випадок, ставки за медичну послугу, ставки за результатами виконання договорів про медичне обслуговування населення постачальником медичних послуг. Зазначені ставки можуть використовуватися як разом, так і окремо одна від одної. 

Крім того, тарифи поділятимуться на тарифи покриття (100% покриває держава) та тарифи співоплати (покриває держава разом з громадянинином).

Усі ці різні види оплати послуг зафіксовані в законі, щоб дати можливість НСЗУ впровадити доволі складну міжнародну модель розрахунку та оплати медичних послуг, надану нам в рамках технічної підтримки міжнародними партнерами. За аналогічними моделями проводять оплати Національні служби здоров’я Норвегії, Канади, Італії, Іспанії Великобританії чи аналогічні їм структури.

Законопроектом також визначаються такі терміни, як «державне солідарне медичне страхування», «застраховані особи», «Національна служба здоров’я України», «реімбурсація», «страховик», «страховий випадок», «тарифи» та ін.

Довідково:

1) Державне солідарне медичне страхування – це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає повну або часткову оплату за встановленими тарифами за рахунок коштів державного солідарного медичного страхування наданих застрахованим особам необхідних медичних послуг та лікарських засобів в межах державного гарантованого пакету.

2) Застраховані особи – громадяни України; іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають на території України; особи, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, у встановленому законом порядку.

3) Кошти державного солідарного медичного страхування – загальний обсяг бюджетних призначень на державне солідарне медичне страхування, передбачених у Державному бюджеті України на відповідний рік.

4) Національна служба здоров’я України – центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра охорони здоров'я, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів в межах державного гарантованого пакету.

5) Постачальники медичних послуг – заклади охорони здоров’я усіх форм власності та фізичні особи-підприємці, які одержали ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, та уклали договір про медичне обслуговування населення в письмовій (в тому числі електронній) формі з Національною службою здоров’я України.

6) Реімбурсація – механізм повної або часткової оплати згідно з тарифом покриття за рахунок коштів державного солідарного медичного страхування лікарських засобів, що включені до деталізованого опису, які були відпущені застрахованій особі на підставі рецепту на лікарські засоби суб’єктами господарювання, які здійснюють господарську діяльність на підставі ліцензії на провадження господарської діяльності з роздрібної торгівлі лікарськими засобами, незалежно від форми власності.

7) Страховик/єдиний державний замовник медичних послуг – Національна служба здоров’я України.

8) Страховий випадок – подія або стан, які зумовлюють необхідність отримання медичних послуг і лікарських засобів застрахованою особою.

9) Тарифи – система ставок, що визначає розмір оплати за передбачені деталізованим описом медичні послуги та лікарські засоби. Тарифи поділяються на тарифи покриття та тарифи співоплати.