«Капоейра» на фронті: як тренер із Полтави став бойовим медиком , а зараз – і студентом медичного вишу
До мобілізації Сергій Коцегуб викладав бойове мистецтво – капоейру – у власній академії в Полтаві. За освітою він інженер-технолог, а нині служить бойовим медиком та здобуває другу вищу освіту в Тернопільському національному медичному університеті імені І. Я. Горбачевського. Його історію розповідаємо нижче.
Сергію – 43 роки. Він закінчив навчання за спеціальністю «технологія машинобудування», однак багато років захоплювався капоейрою. Згодом хобі переросло у справу життя: Сергій став професійним тренером, відкрив власну академію та навчав людей.
У березні 2025 року чоловік приєднався до лав Збройних Сил України. Нині він служить у медичній роті 77-ї окремої аеромобільної бригади. Після проходження базової військової підготовки та отримання спеціальності стрільця Сергій вирішив поглибити знання з тактичної медицини й пройшов навчання у школі бойових медиків. Каже: вибір цього напряму був не випадковим.
“Раніше я проходив курси з домедичної допомоги, адже це було необхідно для викладання. Уже після початку повномасштабної війни надавав приміщення академії для проведення курсів для цивільних від третьої штурмової. Тож певні знання я мав і темою цікавився.”
Він додає: капоейра навчила його постійно розвиватися та не зупинятися в навчанні. Так сталося і в армії – чоловік намагався опанувати всі необхідні навички, аби бути максимально корисним підрозділу.
Після кількох місяців служби командир навчального взводу школи тактичної медицини розповіла Сергію про можливість здобути вищу медичну освіту. Саме тоді стартував пілотний проєкт МОЗ, МОН і Мінветеранів, який дозволив бойовим медикам вступити до медичних університетів за спрощеною процедурою. Так Сергій став студентом Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевського. Навчається він у перервах між виконанням бойових завдань.
“У грудні ми закрили першу сесію. Я хвилювався, адже коли вона почалася, мав їхати на бойове чергування на стабілізаційний пункт. Частину іспитів складав у вільний від роботи час. Але все виявилося простіше, ніж я очікував: достатньо було уважно слухати й сумлінно виконувати завдання протягом семестру.”
Навчання для Сергія – можливість стати сильнішим фахівцем у медичному підрозділі: знати більше й допомагати краще. Він не виключає, що після перемоги працюватиме і в цивільній медицині – як його дружина, лікарка-дитяча анестезіологиня.
“Раніше серед усіх видів спорту, якими цікавився, я активно займався альпінізмом і долучався до рятувальних операцій у горах. Під час таких операцій я з подивом для себе виявив, що не боюсь крові, поранених чи померлих. Нічого, крім гострого жалю, не відчуваю. Це мене не деморалізує. Тож я точно знаю, що я на своєму місці”
У найважчі моменти його підтримує родина – дружина, 9-річний син і донечка, яка народилася у вересні. Сили додають і всі, хто поруч: побратими та посестри, колеги, учні та їхні батьки, а також небайдужі українці, які донатять, волонтерять і допомагають армії.