Новини

Сергій Фабрика – 46-річний сержант Збройних сил України з Кіровоградщини. Чоловік пішов боронити Батьківщину ще у 2014 році та мужньо давав відсіч ворогові. Спочатку мав позивний «Єгер», а потім – «Злобний гном». За цей час він двічі отримував поранення. 

Боєць каже: «Я воюю от куті до Різдва. У 2021 році я ще ходив з паличкою, а з початком повномасштабного вторгнення вже бігав у “розгрузці”». 

Спочатку Сергій служив у 57 бригаді, яку колись називали Кіровоградською, нині – Кропивницька. Розповідає, що військова служба почалася ще у 2014 році: тоді він відвів сина до школи і… пішов на війну. А у 2015 році під Горлівкою отримав тяжке поранення, після чого шість років намагався відновити здоров’я. 

«У 2015 році в другій половині червня ми відбивали Зайцеве. Залишилася одна ділянка. Коли ми підійшли до ворога, там виявились сепаратисти, й укріпились вони досить сильно. Було поле, яке зимою добре прострілювалось, проте аграрії засадили його амброзією (заввишки близько двох метрів), – згадує воїн. – Ворог почувався впевнено на своїх позиціях, тому поле ніхто не мінував. Завдяки цьому нам вдалося добратися до самої вишки, а звідти (понад амброзією) чудово видно. Залишилося менше ніж 200 метрів до їхніх позицій… За чотири хвилини бою ми знищили дві ротації. Кадировці заїхали на ротацію, і воронізькі десантники виїжджали з неї. Увесь бій тривав 4 хвилини: 60 загиблих – із їхньої сторони, а з нашого боку – троє поранених і один загиблий вояк. Вони зовсім на нас не чекали. Бо ж хто піде по амброзії в період цвітіння (то був серпень місяць)». 

Вдруге, вже під час повномасштабної війни росії проти України, захисник отримав поранення в районі Херсона, він дивом вижив після бомбового удару. Сергій розповідає, що це була ФАБ-500 (фугасна авіабомба), яка впала на відстані менше ніж 10 метрів. Сергія відкинуло метрів на 20, кинуло в попередню вирву і присипало землею, тільки черевик виглядав. Його витягнули побратими.

А після цього були місяці лікування та відновлення. А також реабілітації, яку захисник проходив у Рівненському обласному госпіталі ветеранів війни. 

«Я три місяці пролежав на спині. Розтрощило три хребці, а спинний мозок залишився цілим. Це дивувало і дивує по цю пору всіх. І коли говорять, що в той момент мене тримав мій Янгол-охоронець, то мушу сказати, що крила я йому сильно постирав. Це вже Бог мене в долонях тримав, бо тут по-другому бути не може. Опіки були сильні. Соломкою пахнув півтора місяця. Шкіра на голові припеклася до кістки, частково кістка відмерла. Пізніше її почистили, виявили там живі тканини, і кістка відновилася, бо мали ставити імплант. Гідроторакс обох легень (дихання було практично паралізоване), контузія кишківника, цього разу з великими крововиливами. Ноги, частково побиті, зажили без гіпсів, руки були в гіпсах три з половиною місяці. За перше поранення була одна клінічна смерть, цього разу – три», – говорить Сергій. 

Захисник розповідає, що вже місяць, як він почав ходити. Це був непростий шлях, однак зараз чоловік говорить, що помічає за собою прогрес. Єдине, що дуже дошкуляє – біль. Але знаходить сили жартувати – каже, що за ці два поранення в нього цілими лишились лише язик та серце. 

А коли його запитують, про мотивацію йти на фронт, то щиро відповідає, що воює за рідну землю. «Я воюю за Україну, яку я люблю. Не любив, не буду любить, а вже люблю. І коли кажуть: “З Україною в серці”, я кажу, що цього замало, бо “З Україною до смерті!”».