Як спілкуватися з людьми без кінцівки або з протезом

Через війну, на жаль, зростає кількість людей в Україні, які втратили кінцівки. І все частіше зустрічаємо наших захисників і захисниць та цивільних українців із тяжкими ушкодженнями та ампутаціями. Як реагувати і поводитися, що можна робити/казати, а що – категорично ні.

Зібрали кілька порад щодо того, як комунікувати з людьми з протезами або без кінцівки. Деякі з них – від самих ветеранів.

• Не витріщайтеся. Якщо ви зустріли людину без кінцівки або з протезом – не розглядайте їхню травму. Людині буде це неприємно, вона почуватиметься ніяково та некомфортно.
• Не ігноруйте. Зустрівши людину з інвалідністю, ми часто почуваємося розгубленими. Не знаємо, що казати, як реагувати, і тому обходимо стороною чи уникаємо спілкування з ними. Люди з інвалідністю є такими ж громадянами як і кожен із нас, багато з них поклали своє здоров’я, захищаючи наше життя. Вони заслуговують на нашу увагу та повагу.
• Не питайте про травму. Часто людям важко згадувати про поранення чи травмування. Якщо вам важливо дізнатися про це, спочатку запитайте, чи комфортно їм розмовляти про цей досвід.
• Не жалійте. Важливо не жаліти, а співчувати. Яка різниця? Коли ми жаліємо людину, ми дивимося на те, що людина втратила, хочемо сказати їй «бідний/бідна». А коли ми співчуваємо, то бачимо те, що в неї є. Її силу та витривалість. Ми поважаємо її, але нам шкода, що їй довелося багато пережити.
• Не допомагайте, якщо вас про це не просили. Завжди спочатку питайте, чи потрібна людині допомога, і ніколи не торкайтесь людини з інвалідністю чи їхніх допоміжних засобів пересування без їхнього дозволу. Це не просто неввічливо, такими діями ви можете порушити баланс та нашкодити людині. Якщо ваша допомога доречна, вам про це скажуть.

Поговоріть із дітьми про людей з інвалідністю

Дуже важливо розмовляти не в присутності людини, якої це стосується. Тому краще говорити заздалегідь, ще до того, як діти виявлять цікавість. У розмові використовуйте правильний термін «людина з інвалідністю» і пояснюйте дитині доступними для її віку словами вищенаведені правила. 

І найголовніше – навчіть дитину бачити в людині насамперед особистість, а в інвалідності просто одну з ознак: «у тебе руде волосся і ти любиш комікси про Людину-павука, а в Ліди кирпатий ніс і вона дивитися аніме, Олег брюнет, він користується кріслом колісним і знімає відео для тіктока, а в дядька Дмитра немає ноги і він любить дивитися Формулу-1». 

Усі люди різні, і їхні реакції та досвіди теж можуть бути різними. Єдиного універсального рецепта для всіх не існує. Запитуйте людей, що їм комфортно, а що ні. Стежте за їхньою реакцію та дійте відповідно. 

Нагадаємо також «золоті» правила спілкування з рідними, які приходять з фронту.