«Золоті» правила спілкування з рідними, які приходять з фронту

Як зустріти рідну людину, яка приходить з фронту? Що запитати, а про що не варто; що розказати, а з чим зачекати; як поводитися… Цих «як» і «що» безліч рояться у голові тих, хто чекає на близьких з війни, або раптово зустрічає знайомих воїнів, які в короткій відпустці.  

Найперше, напевно, що важливо усвідомити, – це те, що тепер ваші рідні чи товариші мають особливий досвід. Фізіологічний стан, в якому вони перебували, відрізнявся від того, в якому ми звикли жити щодня. Фактично він/вона тривалий час були на межі життя і смерті, де є лише біле і чорне – без напівтонів, і це не могло не вплинути на їх свідомість і на те, яким вони бачать світ довкола. 

Знадобиться певний час, аби минули надмірне збудження, тривожність та підсвідоме очікування небезпеки. І підтримка близьких – те, що може реально допомогти. 

«Підтримка – це надзвичайно крутий ресурс. Крутіший, ніж найдорожчі антидепресанти. Сім’я, яка сприймає і розуміє, — це, мабуть, 50% того, що людина зможе гарно відновитися. Але не кожна родина має потрібні знання і навички. Тут недостатньо лише терпіння і любові. Тому мало на людину просто чекати. Готуйтесь. Я завжди раджу відвідувати групи підтримки — зараз є такі можливості. Часто це відбувається онлайн. У таких групах можна отримати навички, які б допомогли родині правильно зустріти військовослужбовця», – говорить Ксенія Возніцина, директорка Центру психічного здоров’я та реабілітації «Лісова поляна» МОЗ України.

. 

«Золоті» правила спілкування з воїном вдома 

Тим, хто чекав/чекає рідних з війни теж не легко. Часом вони потребують не меншої підтримки, ніж воїни. Порозумітися і не ранити захисника допоможуть такі поради:

1. Передусім подбайте про відчуття безпеки довкола людини. Адже психіці потрібно більше часу, ніж тілу, щоб повернутися до звичного життя.

2. Не створюйте додаткових провокацій, не робіть сюрпризів.

3. Не ставте тригерних запитань (Що ти відчував/відчувала, коли вбивав?) та питань на кшталт «Коли закінчиться війна?» 

4. Не знецінюйте та не звинувачуйте: найболючіше, що можуть почути захисники: «Навіщо  ти туди поїхав/ла?», «Я тебе туди не посилав/ла». Не варто говорити такого ні вголос, ані подумки, адже іноді ми «мовчимо» дуже виразно).

5. Намагайтеся, на скільки це у ваших силах, стишувати емоції, гасити їх. Памʼятайте: сум, туга, лють, агресія, які можуть прориватися назовні вдома, адресовані не вам. Так виявляється не до кінця пережита ненависть до ворога, тривалий стрес і втома.

У таких випадках згадуйте про три базиси спілкування: не жаліти, поважати і підтримувати.

Не розпитувати, але бути поруч і бути готовим вислухати

Психологи також радять, не добиватися, щоб людина щось розповіла. Але водночас треба дати надію: я поруч, я буду намагатися зрозуміти тебе. І якщо ти захочеш про це поговорити, я можу це вислухати. 

При цьому не слід підтримувати спроби уникнути таких розмов: це може бути однією з ознак певних стресових розладів. Якщо такий апатичний стан і абсолютне небажання спілкування затягуються на 3-4 місяці, пів року — це може свідчити про те, що стан вже перейшов з перехідного в більш серйозний. 

Якщо є потреба, слід пробувати говорити, що в Україні є кваліфікована допомога, є заклади, які знаються на цьому. Можна пошукати когось із побратимів, хто був із досвідом такої роботи, це дуже допоможе. 

Але, за словами Тетяни Сіренко, заступниці директорки з психологічного напряму Центру психічного здоров’я та реабілітації «Лісова поляна», військовому не потрібно просто казати, що йому потрібна допомога психолога. З ними це не працює.

«Їм треба пояснити, які вигоди він з цього матиме від цієї консультації і роботи, конкретні. Краще переводити акцент з проблеми на рішення, говорити категоріями симптомів, а не діагнозів. Наприклад: ти погано спиш, тобі сняться жахливі сни, ти здригаєшся і падаєш на підлогу у разі гучних звуків – і це заважає тобі функціонувати. Якщо ти звернешся до психолога, він допоможе тобі подолати ці симптоми: краще спати, впоратися з нав’язливими думками і спогадами, стати менш вибуховим», — стверджує пані Сіренко. 

Це складний період для родини, але це можливо витримати. Потрібно памʼятати про те, що ваша близька людина зробила і для сімʼї, і для України. Те, що вони переживали – часто людині навіть важко розповідь про це витримати. Тож поважне ставлення і підтримка – найголовніше.

«Треба кожному з нас просто пам'ятати, щодня, коли ви дивитесь або на людину в військовій формі, або це вже ветеран, – ці люди зупинили російську армію, крапка. Ці люди вберегли нас, — розказала Ксенія Возніцина в одному із недавніх інтервʼю. —   Ви маєте відчувати щастя і повагу, що поруч з вами ця людина. Це просто люди-велетні. Для нас це люди-велетні, які були в страшних умовах, вижили і тепер вони з нами. Від них іде таке внутрішнє світло. Тому я завжди дуже прошу суспільство перестати боятися цих людей. Змініть своє уявлення про них і вам стане від цього легше». 

Нагадаємо, нещодавно ми писали, які психологічні послуги для ветеранів гарантує держава.

Матеріал підготовлено в межах впровадження Всеукраїнської програми ментального здоров’я Ти як? за ініціативою Олени Зеленської.