Важкопораненому захиснику Бахмута лікарі понад 4 місяці рятували ногу та повернули можливість ходити
Юрій Новак, з позивним «Монах», родом із міста Костопіль. Тверде рішення піти воювати прийняв ще в перші дні війни. Спонукала історія його роду: діди свого часу теж воювали. Каже, що у свої 28 років до війни з росією був морально готовий.
Боронячи рідну землю, Юрій отримав три поранення. Перше – під Бахмутом, коли прилетіли осколки в шию. Через місяць він повернувся до Опитного (біля Бахмуту), де його було поранено вдруге. Третє ж отримав під час роботи з великокаліберною зброєю ДШК. Орки полювали на нього з побратимом два тижні. Наші хлопці працювали в багатоповерхівці, адже для точності пострілу потрібна висота. По них били високоточною самонавідною ракетою і зносили поверх за поверхом.
Захиснику вдалося врятувати себе і свого побратима. Розповідає, що після крайнього поранення був евакуйований до шпиталю в Бахмуті, де йому надали першу медичну допомогу, а потім – до Дружківки. Там боєць був на межі між смертю та життям. Але, згадує, що тоді не було ні страху, ні жалю. Для подальшого лікування Юрія евакуювали до однієї з лікарень Івано-Франківська, де бійця прооперували та вживили пластину. Тамтешній лікар врятував йому ногу. Хлопець 4,5 місяці провів у лікарняному ліжку. Пізніше освоїв крісло колісне, а згодом міг пересуватися за допомогою милиць. А далі захисника відправили до Рівненщини для подальшої реабілітації. Свої перші кроки він зробив у воді, під керівництвом фізичних терапевтів Клеванського госпіталю. Його шлях був нелегким, проте завдяки своєму завзяттю і незламності боєць став на ноги та вже ходить, спираючись на підлокітники.
Згадує, як по поверненню додому отримав дзвінок від побратима, свого «другого номера». Бойовий товариш відшукав номер телефону Юри, аби сказати: «Дякую, що врятував моє життя!»
Каже, що війська ворога найбільше вразила підготовка наших вояків. Адже наші військовослужбовці добре орієнтуються у надскладних ситуаціях. Вони здатні до аналізу, прийняття самостійних рішень, а також ефективно взаємодіють між собою. Юрій був командиром групи. У роботі йому допомагав «холодний розум». Зі страхом стикнувся у Зайцевому, коли в їхній окоп прилетів снаряд. Памʼятає, як тимчасово втратив зір. У цей момент захисника огорнув страх потрапити в полон. Згадує, як молився Богу. Зізнається, що віра реально допомагає не впасти. Адже молитви матерів та дружин буквально «закривають» від куль. В тому, що вижив, завдячує Богу.
У цивільному житті Юрій має сім’ю, захоплюється історією та колекціонує монети. Чоловік впевнений у перемозі України й каже, що це лише питання часу.
