Реабілітація військових. Історія відновлення 37-річного добровольця з Луганщини, якого паралізувало після розриву міни

Олександр Борбот – 37-річний музикант, співак та автор багатьох пісень. У 2014 році, після російського вторгнення, він із родиною переїхав із рідної Луганщини до Дніпропетровської області, де жив увесь цей звичайним життям. 

Але після звістки про повномасштабну війну, розпочату росією проти України, чоловік без вагань та сумнівів вирішив піти на фронт та давати відсіч ворогові. Звісно, рішення було непростим, його 12-річна донька вкрай складно перенесла цю подію. Дитині було важко сприйняти розлуку з батьком. Однак чоловік просто не міг вчинити інакше: для себе він тоді твердо вирішив, що такий його обов’язок – боронити Батьківщину.

Тож 17 травня 2022 року Олександр пішов добровольцем служити до лав Збройних сил України. А на восьмому місяці служби він опинився на Донеччині. І там, захищаючи рідну землю від ворога, натрапив під Мар’їнкою на міну, яка розірвалася. Осколок від міни потрапив чоловіку у шию – внаслідок отриманого поранення у Олександра паралізувало все тіло. 

Побратими евакуювали захисника у нелегких умовах: полем, під обстрілами, на ношах його тягнули 2 км до безпечного місця. А після доставили до військового шпиталю, де й зʼясувалося, що у нього травма спинного мозку, у шийному відділі хребта.

Протягом перших 10 днів Олександр знаходився у Дніпрі, у реанімаційному відділені. Після того його направили на лікування у реанімаційне відділення Олександрівської лікарні у Києві, де боєць пробув місяць. 

Чоловік потребував довготривалої реабілітації, тож його перевели до Тернопільської обласної клінічної психоневрологічної лікарні. На період госпіталізації боєць не міг ходити, сидіти, мав проблеми з диханням через слабкість мʼязів дихальної мускулатури та відсутність рухів у кінцівках. Він повністю залежав від сторонньої допомоги та потребував цілодобового догляду. 

За п’ять місяців перебування Олександра у нейрореабілітаційному відділенні він і команда спеціалістів проробили титанічну працю, тривалість реабілітації сягала 4-5 годин на день. Щоденно боєць прикладав надзусилля та боровся за власне майбутнє. Тож зараз, за допомоги мультидисциплінарної команди, за підтримки сім’ї та близьких, з вірою в себе захисник має гідні результати. 

Олександр може сідати, сам пересідає з візка на ліжко, самостійно їсть, вчиться самостійно писати та за допомоги фізичного терапевта може пройти відстань у 100 метрів. 

Команда медиків медзакладу, друзі та родина пишаються силою волі Олександра, адже він справжній герой та приклад мужнього воїна, який вірить у найскорішу перемогу та ніколи не здається.