Скинути
Контраст
Розмір
Сховати налаштування
Гаряча лінія МОЗ
0800 505 201
Налаштування доступності
Close
Налаштування доступності
Гаряча лінія МОЗ
0800 505 201
Facebook Youtube Telegram X White
Про міністерство
Стратегія Керівництво Положення про міністерство Міжнародні партнери Очищення влади Внутрішній аудит
Воєнний стан
Громадянам
Заявка на лікування за кордоном Доступні ліки Здоров'я А-Я Всеукраїнський тур ЗміниТИ Закупівлі ліків Безоплатна правнича допомога Опитування Створення безбар`єрного простору Медичний канабіс Військово-лікарські комісії МСЕК Протидія COVID-19
Медичним працівникам
Освіта
Науково-дослідні установи Вступ на спеціальності галузі знань 22 «Охорона здоров'я» Цикли спеціалізації, тематичного удосконалення та заходи БПР у 2024 році
Пресцентр
Документи
Е-здоров'я
e-Stock Електронна інтегрована система спостереження за захворюваннями (ЕЛІССЗ) Система Meddata
Контакти

Проблеми та перспективи розвитку системи трансплантації в Україні: що заважає рятувати тисячі українців за допомогою трансплантації?

У той час, як у розвинених країнах світу трансплантація органів є стандартом лікування при багатьох захворюваннях нирок, серця, печінки, легенів, кишківника та ін., Україна відстає на 20-25 років у розвитку​ органної трансплантації.

На сьогодні в Україні діє лише п'ять центрів трансплантації, у яких виконуються операції із трансплантації нирки, печінки та серця (остання операція з пересадки серця була у 2011 році). 

В Україні переважає трансплантація від живого родинного донора, а трансплантація від донора-трупа в останні роки майже не практикується. Так, у 2016 році зробили лише дві операції із пересадки нирки від трупного донора. 

У країнах з добре розвиненою системою трансплантації, на 1 млн населення припадає 14-39 трупних донорів, тоді як в Україні у 2016 році ця цифра становила 0,2 чоловік на 1 млн населення. Ми повинні зрозуміти, що така незначна кількість трансплантацій на 44 млн країну – це взагалі не показник. 

“Однією з найважливіших причин такого стану речей є законодавча. Закон, який був прийнятий ще у 1999 році потребує суттєвого удосконалення, нам необхідно привести законодавство у цій сфері до сучасних світових стандартів”, – зазначив Олександр Ніконенко, ректор Запорізької медичної академії післядипломної освіти, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності “трансплантологія”.

Під час обговорення також проаналізували й питання відсутності фінансування на розвиток системи трансплантації, відсутність єдиного реєстру донорів, співвідношення презумції згоди і незгоди, перспективи розвитку трансплант-координаційної служби, проблеми навчання та підготовки лікарів.

Як зауважив Костянтин Руденко, заступник головного лікаря ДУ "Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М. М. Амосова" НАМН України, Головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю «Хірургія серця і магістральних судин у дорослих», на сьогодні в Україні є достатня кількість кваліфікованих кадрів, які можуть виконувати всі види трансплантації, однак щорічно держава оплачує лікування за кордоном десяткам пацієнтів, які потребують, у тому числі, трансплантації серця. Лише у 2016 році таких пацієнтів було 21. 

Не чекаючи прийняття закону, Міністерство охорони здоров'я України активно працює над вирішенням проблеми трансплантації в нашій державі. Наразі уже є розроблена робочою групою інструкція щодо роботи трансплант-координатора, також ведеться робота щодо перегляду посадової інструкції лікаря-анестезіолога, котрі повинні будуть вміти констатувати смерть мозку, оскільки це важлива складова усього процесу трансплантації. Мабуть, чи не вперше за довгий час, МОЗ України знайшло кошти на фінансування пілотного проекту по трансплантації нирки від трупного донора. Звісно, це тривалий процес, однак перші важливі кроки вже зроблені. 

Під час обговорення заступник Міністра охорони здоров'я Олександр Лінчевський наголосив: “Трансплантація – це цивілізаційна проблема. Суспільство повинне бути готове до свідомого донорства, до розуміння того, що наші органи після нашої смерті можуть врятувати комусь життя. Тому вкрай важливою є адекватна комунікація цієї проблеми в суспільстві, нам потрібно нарешті почати говорити про справді важливі речі: Чи готові ми бути в списку потенційних донорів? Чи готові ми надати дозвіл на забір у нашого родича органів для трансплантації? Кожен повинен дати собі відповіді на ці запитання”.