Скинути
Контраст
Розмір
Сховати налаштування
Контакт-центр МОЗ
0 800 60 20 19
Налаштування доступності
Close
Налаштування доступності
Контакт-центр МОЗ
0 800 60 20 19
Facebook Youtube Telegram X White
Про міністерство
Стратегія Керівництво Положення про міністерство Міжнародні партнери Очищення влади Внутрішній аудит
Воєнний стан
Громадянам
Заявка на лікування за кордоном Доступні ліки Здоров'я А-Я Всеукраїнський тур ЗміниТИ Закупівлі ліків Безоплатна правнича допомога Опитування Створення безбар`єрного простору Медичний канабіс Військово-лікарські комісії МСЕК Протидія COVID-19
Медичним працівникам
Освіта
Науково-дослідні установи Вступ на спеціальності галузі знань 22 «Охорона здоров'я» Цикли спеціалізації, тематичного удосконалення та заходи БПР у 2024 році
Пресцентр
Документи
Е-здоров'я
e-Stock Електронна інтегрована система спостереження за захворюваннями (ЕЛІССЗ) Система Meddata
Контакти

Як допомогти дитині пережити втрату близької людини

Війна змушує всю країну і кожного українця жити в стані постійного стресу. Та найгірше — вона забирає життя: як у військових, так і у цивільних громадян. Смерть близьких людей — це завжди горювання, і зазвичай найбільш вразливі в таких життєвих ситуаціях — діти, адже часто вони не знають про таке явище, як смерть.

Як розповісти дитині про втрату близької людини і допомогти у горюванні, яких помилок варто уникати? Читайте поради психологині Дани Нагорної.

Рано чи пізно кожен із нас стикається зі втратою близьких людей. Для дитини така подія може означати не лише, власне, горювання, а й знайомство з новими переживаннями. Особливо непросто підтримувати дитину, коли згорьовані і самі дорослі. Проте навіть у такий непростий час важливо пам’ятати, що спосіб, у який дитина проживає горе, може вплинути на її подальше життя. Тож варто уникати певних помилок. Про них і поговоримо.

1. «Тато поїхав у відрядження». Приховування від дитини правди і заміщення її вигадками, ніби померлий — живий.

Приховувати від дитини правду означає дати їй марну надію на повернення померлого та обрікти чекати на зустріч. Що довше це відбуватиметься, то болючішою буде реальність. Це загрожує подвійною травматизацією дитини: вона відчуватиме біль втрати, розчарування через невтілені надії та не довірятиме тим, хто їй брехав.

Неправда знецінює почуття. Крім того, дитина може вирішити, що її покинули через те, що вона зробила щось не так або погано поводилася.

Важливо сказати дитині правду і терпляче відповідати на її запитання, якщо такі будуть. Це потрібно зробити у формі, що відповідає віку і розвитку. Важливо також прийняти, що реакція на такі новини може бути різною (сльози, сміх, відстороненість). Не можна говорити «Він заснув», «Відлетів на небо», тому що діти сприймають буквально і можуть, наприклад, потім боятися засинати чи літати на літаках.

2. «Тобі це бачити не треба». Відмежування дитини від процесу прощання з померлим, особливо якщо дитина хотіла попрощатися.

Ухвалюючи рішення про те, чи брати дитину на похорон, важливо зважати на її вік, близькість до померлого тощо. Зрештою, важливою є не стільки участь в обряді поховання, скільки можливість попрощатися з померлою близькою людиною. Побачивши тіло, дитина може зрозуміти, що людини вже немає. Маленьким дітям можна пояснювати так: «Тіло близької людини не дихає, вона більше не зможе говорити або грати з тобою». Старшим — заздалегідь пояснити, що відбуватиметься на похороні, відповісти на їхні запитання.

Якщо дитина не відвідувала церемонію прощання, важливо сходити з нею на могилу вже після. Можна покласти квіти, написати листа, намалювати малюнок і залишити на могилі. Обряд прощання важливий, адже він дозволяє прийняти факт смерті й оплакати втрату близької людини.

3. «Не смійся! У нас горе». Відволікання дитини від горювання, спроби зупинити прояви агресії, плач або страх через прояви таких емоцій, як радість і сміх.

У більшості випадків намагання вплинути чи змінити емоції дітей — це страхи самих дорослих не впоратися з власними почуттями. Дитині потрібно прожити всі стадії горювання, але спосіб, у який діти проживають горе, різниться від того, як це роблять дорослі. Діти живуть життя в моменті, це — вікова особливість, для них є «тут і зараз», тому їхні емоції часто змінюються, сльози і горювання за лічені хвилини можуть змінитися на пустощі і сміх, проте це не робить їхнє горе меншим чи неважливим.

4. «Зі мною все в порядку». Приховування дорослими своїх почуттів.

Діти дуже чутливі до емоційного фону в родині. Якщо дорослі пригнічують емоції, приховують свої переживання, діти робитимуть так само, бажаючи їм допомогти. Водночас вони будуть змалку вчитися не довіряти власним почуттям і почуттям інших людей

Кращою тактикою є визнання емоцій. Звісно, не треба перекладати весь вантаж власних переживань на дитину, проте і пригнічувати їх не треба. Якщо ви скажете: «Я сумую», «Мені боляче/страшно», ви поясните емоції і нормалізуєте їх. Адже почуватися сумно, гірко і тоскно, коли хтось помирає — нормально.

5. «Тепер ти за старшого». Наділення дитини роллю померлого.

Дитина має залишатися дитиною і не має тягнути на собі відповідальність інших. Отже, можна наводити приклад рис померлого, які хочеться перейняти, наприклад: «хоробрий, як мама» чи «добрий, як тато», проте дитина індивідуальна, має власні особливості характеру і має собою ж залишитися, не виконуючи функції померлого члена родини.

У момент, коли горюють батьки, діти можуть відчувати необхідність піклуватися про них, щоби захистити, а отже — самим отримати від батьків захист та опору. Проте так не має бути. Діти мають залишатися дітьми, а дорослі — дорослими. Важливо показувати дітям, що як би вам не було важко зараз, ви впораєтеся, що ви, як і раніше, любите їх. Говоріть про свої почуття, розділяйте їх із близькими.

Найважчим буде перший рік після смерті людини, коли ви проживатимете «перші дати»: дні народження, свята чи роковини смерті. Але важливо присвятити ці дні пам’яті про того, хто помер: поговорити з дитиною про почуття, відновити приємні спогади або зробити щось особливе в пам’ять про померлого. У ці дні з дітьми варто бути особливо уважними.

Горювати за померлими — це нормально. Тому варто дати собі і дітям час для природного проживання горя.

Публікація розроблена в межах Національної програми психічного здоров’я та психосоціальної підтримки, ініційованої першою леді України Оленою Зеленською.