Скинути
Контраст
Розмір
Сховати налаштування
Контакт-центр МОЗ
0 800 60 20 19
Налаштування доступності
Close
Налаштування доступності
Контакт-центр МОЗ
0 800 60 20 19
Facebook Youtube Telegram X White
Про міністерство
Стратегія Керівництво Положення про міністерство Міжнародні партнери Очищення влади Внутрішній аудит
Воєнний стан
Громадянам
Заявка на лікування за кордоном Доступні ліки Здоров'я А-Я Всеукраїнський тур ЗміниТИ Закупівлі ліків Безоплатна правнича допомога Опитування Створення безбар`єрного простору Медичний канабіс Військово-лікарські комісії МСЕК Протидія COVID-19
Медичним працівникам
Освіта
Науково-дослідні установи Вступ на спеціальності галузі знань 22 «Охорона здоров'я» Цикли спеціалізації, тематичного удосконалення та заходи БПР у 2024 році
Пресцентр
Документи
Е-здоров'я
e-Stock Електронна інтегрована система спостереження за захворюваннями (ЕЛІССЗ) Система Meddata
Контакти

Доказовість визначає співпрацю українських трансфузіологів та клініцистів

Ризиків, пов’язаних із переливанням крові, можна уникнути лише шляхом тісної співпраці установ служби крові та закладів охорони здоров'я. Національна політика та керівні принципи клінічного застосування компонентів донорської крові розробляються для допомоги тим, хто вирішує, чи потрібна пацієнту трансфузія. Нині - це лікуючі лікарі і, якщо є така можливість, за консультацією з лікарем трансфузіологом.

«Світ мінливий, життя, обставини, а також методи лікування постійно вдосконалюються. Глобальна інформатизація та доступ до міжнародних джерел інформації дозволяють оперативніше реагувати та впроваджувати визнані світові стандарти, засновані на доказах. За останні десятиліття відбувся переворот у розумінні задач трансфузіології. Переливання компонентів та препаратів крові здійснюють свідомо і обґрунтовано, оскільки існує низка з цим пов’язаних ризиків», - наголосила Оксана Сивак, заступник міністра охорони здоров’я з питань європейської інтеграції.

Для ефективної клінічної практики із застосуванням компонентів та препаратів крові необхідно регулярно переглядати та оновлювати національну політику і керівні принципи. Контроль та оцінка за впровадженням цих норм належить до функцій Національного трансфузійного центру з питань клінічного використання компонентів крові та Лікарняного трансфузійного комітету на місцевому рівні.

Медичний персонал закладів охорони здоров'я та лікарняних банків крові, задіяний у трансфузійному процесі, має бути підготовлений на основі керівних принципів. Крім того, необхідно забезпечити мережу простими альтернативами трансфузії компонентів крові, такими як аутогемотрансфузія, реінфузія.

«Продукти крові можуть використовуватись лише в ситуаціях, які загрожують здоров'ю та життю пацієнта, та які неможливо передбачити або вилікувати іншими методами», - зазначила Олена Малигон, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «трансфузіологія».

Стандартизація трансфузіологічної допомоги, за рахунок впровадження керівних принципів, клінічних настанов та протоколів застосування компонентів донорської крові та її препаратів знизить потреби в алогенних переливаннях і витрати на охорону здоров'я. Серед іншого це забезпечить доступність компонентів крові для пацієнтів, яким вони насправді потрібні.

Національне керівництво з клінічного застосування компонентів та препаратів з донорської крові, яке обговорювали фахівці розроблене координаційною робочою групою експертів з питань розвитку служби крові за участі директора європейського відділення міжнародної спілки трансфузіологів Мігеля Лозано.

Учасники зустрічі вирішили доопрацювати документ у межах мультисекторальної робочої групи а також визнали необхідність створити окремий протокол для застосування масивних трансфузій.

Довідково:

При формулюванні національних керівних принципів враховували принципи:

1. Трансфузія компонентів крові - це лише один елемент лікування пацієнта.

2. Рішення про переливання повинно базуватися на національних керівних принципах клінічного застосування компонентів крові з урахуванням індивідуальних особливостей пацієнтів.

3. Використання трансфузії та інфузії обов’язково базується на об’єктивних показниках розрахунків, які характеризують стан пацієнта. Це дозволить призначити доцільне і адекватне патогенетичне лікування, оцінити ефективність терапії, та уникнути необґрунтовану поліпрагмазію, запобігти виникненню післяінфузійних та післятрансфузійних ускладнень.

4. Результати лабораторних досліджень (рівень Hb) пацієнта - не єдиний вирішальний фактор для трансфузії. Рішення про застосування компонентів крові повинно ґрунтуватись на клінічній оцінці стану пацієнта, підкріпленій обґрунтованими клінічними рекомендаціями.

5. Трансфузія несе в собі інфекційну та імунологічну небезпеку.

6. Трансфузію компонентів крові слід застосовувати лише у випадку, коли її користь перевищує ризик, пов’язаний із введенням, і при цьому відсутні будь-які альтернативні варіанти.

7. Підготовлений фахівець повинен спостерігати за пацієнтом, якому проводили трансфузію та негайно реагувати в разі виникнення післятрансфузійних реакцій та ускладнень.