Чи буде в Україні інклюзивне суспільство?

У Харкові розпочався міжнародний форум, присвячений мультидисциплінарному підходу в роботі з дітьми з особливими потребами «Вчимося жити разом».

Першочергова мета форуму – виробити національну та регіональну стратегію допомоги дітям, які зазнають різних видів дискримінації.

Україна ратифіковала ключові Конвенції ООН про права дитини та про права людей з інвалідністю. Проте проблема дискримінації залишається гострою, і наше суспільство  лише починає розуміти, що таке інклюзивність, толерантність до людей з особливими потребами.  

«Щоб подолати проблему, нам треба зробити кілька кроків. Найперше, мусимо навчитись бачити не хворобу, а людину! – наголосила в.о. міністра охорони здоров’я доктор Уляна Супрун. – Міністерство охорони здоров’я готує постанову про міжнародну класифікацію функціонування. Ця постанова  інтегрує фізичні, ментальні та соціальні аспекти стану пацієнтів. Тобто замість того, щоб зосередити увагу на діагнозі особи, у класифікацію включені усі аспекти її життя (розвиток, участь та середовище). Діагноз мало що може сказати про функціональні можливості людини. Для планування та реалізації втручань потрібно використовувати інформацію про обмеження функцій».

Серед важливих кроків також:

• рання діагностика та виявлення (система раннього втручання). Використання в Україні найкращих міжнародних тестових систем для діагностика розвитку дитини. Чим раніше виявимо, тим краще зможемо допомогти.
• катамнестичне спостереження. Лікарі в Україні "вихожують" новонароджених з критично низькою вагою, проте необхідний алгоритм спостереження за розвитком таких дітей.
• міждисплінарний підхід. Лише спільно лікарі, освітяни, соціальні працівники зможуть допомогти кожній дитині з "потребами +".

В.о. міністра охорони здоров’я  підкреслила, що МОЗ підтримує деінституалізацію і разом з Адміністрацією Президента і іншими Міністерствами працює над цим питанням.

«Сьогодні 106 000 дітей знаходяться в інтернатних закладах, і з них тільки 5000 сироти. Треба в першу чергу позбутися соціального сирітства, причиною якого є бідність. Бідність призводить до дегуманізації, зміни пріорітетів, коли діти перестають бути важливими для сім’ї, до відмови від виконання батьківських обов’язків. Гроші, які зараз витрачаються на підтримку діяльності інтернатної системи, можна пустити на соціальні потреби сімей, і більшість соціальних сиріт зможе повернутися додому. Звісно, це не питання одного рішення чи навіть одного року, але дуже обнадійливо виглядає співпраця усіх Міністерств і відомств, дотичних до питання інституцій. Добре, що ми однаково дивимося на питання інтернатних закладів», – сказала доктор Супрун.

Серед завдань форуму – започаткувати комунікаційну платформу для батьків дітей з особливими потребами та створити платформу для спеціалістів різних галузей для інформаційного обміну. Учасники, серед яких керівники фондів та благодійних організацій, очільники міністерств, представники місцевої влади, домовились сприяти створенню суспільного інституту наставництва – індивідуальної допомоги дітям, які мають труднощі з соціалізацією, навчанням тощо (у тому числі – допомоги зі сторони дорослих людей з інвалідністю, яким вдалося налагодити власне життя).

Довідково: Ініціаторами форуму «Вчимося жити разом» стали Х­арківська експертна група підтримки медичної реформи, Почесний консул Федеративної Республіки Німеччини у Харкові, Українсько-німецька медична асоціація, Х­арківська обласна державна адміністрація. Співорганізатори: Спільнота відповідального вчительства EdCamp Ukraine, Генеральне консульство Федеративної Республіки Німеччини в Донецьку (офіс Дніпро), Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), Міжнародний фонд «Відродження», Благодійний фонд Петра Порошенка, Благодійний фонд «Джойнт», Благодійний фонд «­Есед», Єврейський культурний центр «Бейт Дан», Медичний центр «Педіатр +» .