Не тікав від війни, а пішов їй назустріч: історія реабілітації військового Василя Тежигора

Коли почалася повномасштабна війна, Василь Тежигор із Надвірної працював у Німеччині — випікав піцу. Щойно дізнався про напад росії — одразу повернувся в Україну. До війська Василь доєднався 19 березня 2022 року. Далі було півтора року запеклих боїв, поранення та втрата ноги. Нині 32-річний чоловік проходить реабілітацію в Івано-Франківській обласній клінічній лікарні та очікує на протез.  

Свою мотивацію повернутись із мирної Європи та стати на захист рідної країни Василь пояснює просто: «Так треба було... А як інакше?». Та він такий у родині не один. 44-річний рідний брат Василя також воює. Каже, що шукав тоді різні можливості потрапити на фронт, адже на початках це було непросто: від охочих влитися до лав захисників не було відбою.

«Сюди приїхав — не одразу в військкомат попав: там була кілометрова черга. У територіальній обороні так само все було забито. Спочатку потрапили з другом в Українську добровольчу армію, у них якраз вишкіл був під Львовом. Там пробули два тижні... А потім вже пішли у військкомат», — розповідає чоловік.

Спочатку Василя Тежигора направили на Закарпаття, у Державну спеціальну службу транспорту, що займається охороною мостів і тунелів. Але там він не відчував себе корисним та постійно шукав можливість потрапити на передову: 

«Тоді якраз почали формувати штурмові роти з добровольців, і ми туди записалися, — продовжує Василь. — Потренувалися і поїхали до морпіхів, у 503-тю... Перший наш вихід був під Водяним і Опитним, недалеко від аеропорту... Потім були під Вугледаром, потім штурмували ліс під Кліщіївкою. Там якраз мене й поранило».

Врятоване коліно

Поранення сталося 1 липня 2023 року. Уламком від ворожого снаряду Василю пробило легені, руку, відірвало ногу та зламало ребро. Частина металу пробила лопатку. 

Наразі рука вже загоїлась, проте мізинець й досі не працює. Лікарі сказали, щоб він запрацював, треба робити ще одну операцію. Втім, чоловік відмовляється. Бо вже переніс цілу низку оперативних втручань. Зокрема, з лівою ногою, яку ампутували в Дніпрі. Після неї почались ускладнення. Через інфекційне запалення чоловік ледь не втратив коліно: 

«Як приїхав у Луцьк, у мене були опариші на нозі і пахло дохлою собачатиною просто, — згадує поранений. — У Луцьку казали, що треба відрізати коліно, а тут, у травматології, вирішили спробувати врятувати. І, тьфу-тьфу-тьфу, все вийшло. І тепер є коліно!»

Надзвичайно важко давались перевʼязки — біль був просто пекельним.  Реабілітація ж Василя спершу була спрямована на те, щоб розігнути коліно, оскільки була сильна контрактура. А зараз він вже робить вправи, для відновлення фізичного стану, адже під час лікування схуд і ослаб. 

«Якщо я бігав там, на фронті, в повній амуніції, і мені було по барабану, то зараз тяжко», — зізнається Василь. 

Нова реальність  

Він усвідомлював, що йде на війну і може не повернутися:

«Війна — це страшно. Всі можуть померти. А що робити? Це теперішня наша реальність», — говорить захисник, зауважуючи, що у військовому побратимстві ця тема вже навіть обростає чорним гумором. Наприклад, його товариш-медик, прислав шеврон, де перехрещені два костури. — Мені здається, страшніше під час війни — померти від того, що машина збила...»

Василь жартує, що вже на другий день після поранення зрозумів: права нога є — значить, все нормально. Бо в нього машина на автоматичній коробці передач. Й наразі він вже повернувся за кермо. Каже, що після поранення життя кардинально змінилося. Якісь речі він не може робити без сторонньої допомоги. Долати труднощі йому допомагає дружина, з якою він познайомився і одружився під час війни. 

Василь Тежигор називає себе ковалем-художником, а своїм хобі — малювання. До війни вдома заробляв ремонтами, а також малював на замовлення: комусь писав портрети, комусь розписував стіни. Одну з його картин продали, коли збирали гроші на автомобіль для ЗСУ. 

Чим буде займатися далі, Василь наразі не знає. Втім, серед варіантів розглядає ковку, гончарство та ІТ-сферу. 

Довідка: якісна та дієва реабілітація повністю покривається НСЗУ в рамках Програми медичних гарантій. Для проходження амбулаторної реабілітації вистачить електронного направлення від лікаря первинної ланки або лікуючого лікаря. 

Для проходження стаціонарного відновлення достатньо отримати електронне направлення від лікуючого лікаря. Також послуга доступна в разі переведення з одного медичного закладу чи клінічного підрозділу до іншого. 

Кожен пацієнт, в залежності від важкості травми, може отримати від 2 до 8 реабілітаційних циклів впродовж року.