Як висловити свою подяку ветерану чи ветеранці

Кожен із нас плекає повагу і подяку до воїнів, які захищають нас і нашу землю. Але, коли зустрічаємо рідних або знайомих, які приходять з війни, а тим паче незнайомих ветеранів чи ветеранок, — нам часом бракує досвіду і знань, як проявити свої почуття.

Кожна людина і кожна ситуація — унікальні, проте фахівці зібрали кілька універсальних порад щодо культури взаємодії. Вони увійшли в посібник «Люди з досвідом війни. Взаємодія» — гід з толерантної взаємодії, створений за ініціативи першої леді Олени Зеленської.

Як поводитися під час зустрічі

Що робити під час зустрічі з ветераном/ветеранкою? Обіймати та емоційно дякувати чи «ховати очі», щоб уникнути незручних моментів?

Проєкт «Як ти, брате» радить у спілкуванні з ветераном/ветеранкою:

• не питати про надзвичайно стресові події, втрати та складний досвід;
• не пропонувати допомогу, а просити її;
• гарантувати безпеку: бути передбачуваним, розповідати про оточуючі речі та події, що відбуваються і мають відбутися;
• не давати своїх оцінок, краще відповідати: «складно сказати, я там не був/не була» або «навіть не знаю, що й думати»;
• намагатися бути поруч і робити щось, що не заважає спостерігати за людиною, навіть якщо вона задумалася і мовчить, тощо.

«Ми нормальні люди, просто бачили трохи друге. Різні світи просто, — ділиться ветеран, старший солдат Сергій Коц. — Там чорне і біле, там ворог і друг. І все, там більше немає нічого. А тут не знаєш, з якої сторони тобі каменюкою по голові дадуть. Багато чого не розуміють цивільні про війну. Війна — це дуже погано. Не нада їм розуміти цього. Але військових розуміти — це було б класно».

Тож, хай що ви робитимете, робіть це, підтримуючи гідність. Деколи ми хочемо проявити співчуття, а показуємо жалість. Але ветеран/ветеранка — не жертва. Для людини, яка пройшла через війну, жалість може бути неприємною. Це доволі знецінювальне почуття. Воно не дозволяє людині пройти ті випробування, які зараз перед нею стоять. Шкодуючи та жаліючи, ми фокусуємо людину на негативності пережитого досвіду.

Як подякувати людині за службу так, щоб не бути навʼязливим чи не образити?

Дякувати можна й треба. Та насамперед важливо пам’ятати про особисті кордони людини, особливості її характеру та проявляти повагу.

Якщо ви хочете подякувати незнайомій людині (ветерану чи ветеранці) — зробіть це поглядом, посмішкою, прикладанням руки до серця. Не уникайте зорового контакту, не відвертайтеся. При цьому не варто робити вимушені «кіношні» жести, бо так заведено.

Про подяку вголос зовсім незнайомій людині є різні думки. Однак, враховуючи те, що ми не знаємо, який у людини досвід, до цього варто ставитися з обережністю. Наприклад, перед вами може бути штабний працівник, який не воював. Його робота безперечно важлива, та якщо подякувати йому за участь у бойових діях, людині може стати ніяково. 

Важливо, аби подяка не стала тригером. Але тригери в усіх різні. Тож якщо перед вами незнайома людина, краще використати невербальні сигнали — посмішку або вітальний кивок. Якщо ви впевнені, що перед вами учасник бойових дій, можна сказати: «Дякую за службу».

Проявляйте повагу, а не жалість 

Не жалійте ветеранів, у жодному разі не пропонуйте гроші. Це ображає. 

Ніхто не застрахований від помилок у спілкуванні. І це цілком нормально: помилятися і просити пробачення, відчути сором і сказати про це. Ти визнаєш свою помилку — і це також зменшує напругу у спілкуванні. Тоді у людини не виникне відчуття, що з нею говорять як із дитиною, від якої очікують неадекватних реакцій.

Памʼятайте: найкращий спосіб подякувати — проявити повагу і розуміння.  

Довідка: матеріал підготовлено в межах тематичної хвилі «Досвід ветеранів вартий поваги», яка є частиною комунікаційної кампанії Всеукраїнської програми ментального здоровʼя «Ти як?» — ініціативи першої леді Олени Зеленської. Її мета — показати учасникам війни, що попри нелегкий процес відновлення, життя може тривати, а цивільним нагадати, що суспільство має ставитись з повагою до досвіду колишніх військових. Кампанія створена завдяки Програмі реінтеграції ветеранів, яку реалізує IREX за підтримки Державного департаменту США, та проєкту USAID - US Agency for International Development «Розбудова стійкої системи громадського здоров’я», який виконує організація «Пакт». Посібник створено на основі розділу «Довідника безбарʼєрності» — «Люди з досвідом війни. Гідність. Взаємодія». Розділ створено Координаційним центром з психічного здоровʼя Кабінету Міністрів України за підтримки компанії «Visa» — учасниці спільноти «Бізнес без барʼєрів», у співпраці з експертами, неурядовими організаціями: Центром психічного здоровʼя та реабілітації «Лісова поляна» МОЗ України, благодійним фондом «Mindy», Програмою реінтеграції ветеранів «IREX», Українським ветеранським фондом, Veteran Hub, громадськими організаціями «Простір можливостей» та Громадський рух «Жіноча Сила України». Упорядниця — Ірина Лоюк. Імплементаційний партнер проєкту — громадська організація «Безбарʼєрність».