Пацієнт має право: Як реалізується право на індивідуальний підхід до лікування і попередження страждань і болю

Право на індивідуальний підхід до лікування покладене в основу трансформації системи охорони здоров’я, кінцева мета якої - поставити в центр уваги пацієнта і його здоров’я. Навіть у найтяжчих випадках зусилля медиків мають бути спрямовані на полегшення стану пацієнта, попередження, за можливості, його страждань і болю. Розповідаємо детально про старі принципи і нові правила.

Індивідуальний підхід: коли в центрі уваги пацієнт

Від оплати за ліжко-місць і утримування медзакладів до чесної і гідної оплати за конкретні послуги, які надають лікарі конкретним пацієнтам. Саме такий шлях зараз проходить українська система охорони здоров’я.

Гроші вже пішли за пацієнтом у заклади первинної медичної допомоги, де працюють сімейні лікарі, терапевти і педіатри. Це спричинило закономірну реакцію, коли вперше:

• медзаклади первинки почали отримувати значно більше коштів за реальні результати - обслуговування конкретних пацієнтів, які уклали декларації з лікарями медзакладу;
• керівники медзакладів можуть самостійно здійснювати управлінську діяльність - керувати медзакладом, а не виконувати вказівки “згори”;
• медики в ефективних медзакладах отримали значно вищі зарплати, оскільки нарахування тепер залежать від умов колективного трудового договору і кількості декларацій;
• інтереси пацієнта стали в центр системи і медзаклади усвідомили важливість сервісу.

Порядок надання первинної медичної допомоги  вперше вводить поняття практики ПМД (первинної медичної допомоги) – це лікар та його пацієнти, і вперше передбачає сервісні умови надання меддопомоги – прості речі, які тепер мають виконуватись обов’язково. Чіткий список послуг, які надає сімейний лікар, терапевт або педіатр, гарантується кожному пацієнту.

Майже 26 мільйонів українців уже обрали свого сімейного лікаря, терапевта чи педіатра - фахівця, якому готові довірити своє здоров’я. Це важливо, адже на рівні первинної допомоги можна вирішити 80% проблем зі здоров’ям, свідчить світова практика. Свій лікар - це спеціаліст, який в курсі усіх питань,  що стосуються вашого здоров’я. Він знає ваш сімейний анамнез і вірогідність спадкових хвороб, історію ваших звернень, має результати ваших аналізів і досліджень, знайомий з особливостями ваших реакцій на ліки, алергій тощо, може поінформувати про ризики певних захворювань для вас особисто.
За таких умов лікар може правильно сформулювати індивідуальний план лікування, профілактики, щоб запобігти розвитку захворювань, чи своєчасно направити до вузькопрофільного фахівця.

76,6% українців задоволені своїм сімейним лікарем, терапевтом чи педіатром, якого вибрали. Про це свідчать результати дослідження Соціологічної групи «Рейтинг», проведене у жовтні 2018 року.

У 2020 році зміни розпочнуться на всіх рівнях системи охорони здоров’я.

Як реалізується право на індивідуальний підхід у лікуванні

1. При призначенні лікування, діагностики, реабілітації чи профілактики лікар враховує як медичну історію пацієнта, так і стандарти, протоколи медичної допомоги.

Уже цього року запрацює електронна медична картка пацієнта - всі дані про здоров’я будуть зберігатися у надійно захищеній системі. Це означає, що лікар за необхідності матиме доступ до всіх медичних даних - у зручному форматі і у будь-який час. Загублені результати аналізів, незаписані візити, втрачена медкарта, нерозбірливо записані дані - всі ці ситуації стануть неможливими. Вже зараз у тестовому режимі з електронною медкарткою почали працювати лікарі “первинки”, з 2020 року в медкартку зможуть вносити інформацію лікарні.

Призначаючи діагностичні і лікувальні заходи, українські лікарі керуються протоколами за конкретною нозологією - доведеними і відпрацьованими на практиці схемами лікування визначеної хвороби. Українські лікарі можуть базувати свої рекомендації пацієнтам на сучасних міжнародних протоколах, які постійно оновлюються. Кожен лікар може упевнитися, що те, що він призначає людині – найдієвіше і найоптимальніше з відомого людству, а пацієнт має інструмент для контролю якості медичної допомоги, що йому надається.

2. Лікар надає пацієнту всю інформацію про стан його здоров’я, пропонує методи лікування і можливі варіанти розвитку хвороби.

Крім загальної інформації, ви маєте знати про медичне втручання: яка його мета, тривалість, наслідки, прогноз і ризик. Кожна людина може і має активно брати участь у прийнятті рішень щодо свого здоров’я.

3. Обираючи індивідуальну схему діагностики та лікування для пацієнта, лікар повинен отримати згоду пацієнта на такі втручання.

Пацієнт також має право відмовитися від медичного втручання - крім станів, що загрожують життю. У випадку відмови від медичної допомоги лікар має пояснити пацієнту наслідки такої відмови. Якщо відмова може мати тяжкі наслідки для здоров’я пацієнта і лікар пояснив це, але пацієнт наполягає на своєму, лікар має право взяти від нього письмове підтвердження відмови. Наприклад, якщо пацієнт відмовляється від госпіталізації, вакцинації, планової операції тощо.

Право на попередження за можливістю страждань і болю

Паліативна допомога входить в “зелений перелік” послуг, гарантованих державою кожному громадянину України.

Знеболення - це зазвичай супутнє медичне втручання, що має полегшити або зняти біль, не сповільнюючи при цьому процес основного медичного втручання і не шкодячи пацієнту.

Попередження страждань і болю має бути одним із ключових завдань у тих випадках, коли медицина не може допомогти пацієнту одужати. На останніх стадіях перебігу невиліковних захворювань пацієнти отримують паліативну допомогу: комплекс заходів, спрямованих на полегшення фізичних й емоційних страждань пацієнта та надання психосоціальної і моральної підтримки членам їхніх сімей.

Паліативна допомога як окремий вид медичної допомоги закріплена законодавчо з 2011 року. Цей вид допомоги входить у програму медичних гарантій і вже нині реалізується на рівні первинної допомоги.

Окремі послуги паліативної допомоги – спостереження та оцінка стану важкохворого пацієнта – нині у компетенції лікаря первинки. Сімейні лікарі, терапевти і педіатри також виписують рецепти для лікування больового синдрому і призначають лікування для подолання супутніх симптомів. Крім того, ваш лікар має проконсультувати, як доглядати за паліативним пацієнтом.

На законодавчому рівні також урегульовано питання призначення знеболювальних препаратів важкохворим пацієнтам. Наразі скасовано низку положень, через які пацієнти не могли отримати знеболення. Тепер процедура є простішою як для пацієнтів і їхніх родичів, так і для лікарів.

Якщо раніше лікарні подавали в аптеки зразки підписів лікарів, які мали право призначати знеболювальні засоби сильної дії, то тепер виписувати рецепт форми №3 (ф-3) має право кожен лікар. Так само більше не існує комісій з призначення наркотичних і психотропних лікарських препаратів – такі препарати може та повинен призначати лікар одноосібно.

За рецептом лікаря пацієнт може придбати препарат у будь-якій аптеці країни, що має ліцензію на продаж наркотичних препаратів і прекурсорів (раніше можна було купити знеболювальні засоби сильної дії лише в одній конкретній аптеці, яка була закріплена за медзакладом) упродовж 10 днів з моменту видачі рецепту №3 (ф-3).

Якщо людина має хронічне захворювання, то лікар може на одному бланку виписати знеболювальні препарати (у тому числі ін’єкційні форми) з запасом на період до 15 днів.

Пацієнт чи його доглядальник (родич, сусід) може виконувати призначення лікаря самостійно без медичного працівника (раніше це було заборонено), а порожні ампули з-під ін’єкційної форми морфіну не мусять бути знищені.

МОЗ України разом з громадськими організаціями продовжує роботу, зокрема - з лікарями, частина із яких досі бояться виписувати рецепти на знеболення через острах кримінальної відповідальності і певні стереотипи щодо звикання, залежностей чи перебільшення симптомів пацієнтом. Якщо лікар чітко дотримується інструкцій, про жодну кримінальну відповідальність не може йтися. Також кількість препарату для знеболення виписується суто за потребою пацієнта; граничної дози знеболювальних для лікування хронічного болю не існує.

Нині важкохворі пацієнти можуть отримати безоплатне лікування в хоспісах. Крім того, функціонують самостійні відділення у лікарнях, де паліативні пацієнти можуть отримати допомогу. Всього це близько 1 500 ліжок. За стандартами Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) необхідний мінімум для нашої країни - 4 200 ліжок. Більшість пацієнтів отримують допомогу вдома. Робота над удосконаленням і поліпшенням доступу до паліативної допомоги триває.

Де закріплено право на індивідуальний підхід до лікування і попередження страждань і болю

Право на індивідуальний підхід до лікування закріплено в Європейській хартії прав пацієнтів (ст. 12),   Основах законодавства України про охорону здоров’я(статті 6 (п. «д» ч. 1), 35-1—35-5, 38 (ч. 1), 39 (ч. 3), 43 (ч. 3)).

Право на попередження страждань і болю закріплено в Європейській хартії прав пацієнтів (ст. 11), Конституції України (статті 3, 28 (ч. 2)), Основи законодавства України про охорону здоров’я (статті 6, 8 (ч. 2), 35-4, 52), Цивільному кодексі України (стаття 289 (ч. 2).

Основним документом щодо паліативної допомоги в Україні є Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 21.01.2013 р. № 41 «Про організацію паліативної допомоги в Україні». Цим наказом було затверджено «Порядок надання паліативної допомоги» та «Перелік медичних показань для надання паліативної допомоги». Виписування знеболювальних препаратів регулюють Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 19.07.2005 р. № 360 «Про затвердження Правил виписування рецептів та вимог-замовлень на лікарські засоби і вироби медичного призначення, Порядку відпуску лікарських засобів і виробів медичного призначення з аптек та їх структурних підрозділів, Інструкції про порядок зберігання, обліку та знищення рецептурних бланків та вимог-замовлень» та Постанова Кабінету Міністрів України від 03.06.2009 р. № 589 «Про затвердження Порядку провадження діяльності, пов’язаної з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, та контролю за їх обігом». Послуги лікаря первинної медичної допомоги визначені Наказом МОЗ України від 19.03.2018№ 504 “Про затвердження Порядку надання первинної медичної допомоги”.