Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) - особливо небезпечна інфекційна хвороба, що викликається вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). Масове розповсюдження цієї хвороби в усьому світі та в Україні створює загрозу особистій, громадській та державній безпеці, спричиняє важкі соціально-економічні та демографічні наслідки, що зумовлює необхідність вжиття спеціальних заходів щодо захисту прав і законних інтересів громадян та суспільства.

Україна за темпами розповсюдження ВІЛ-інфекції/СНІДу займає одне з перших місць в Східноєвропейському регіоні. Перші випадки ВІЛ-інфікування серед громадян України були зареєстровані в 1987 році. Протягом наступних семи років спостерігалось повільне розповсюдження цього захворювання - від шести до сорока нових випадків щорічно. В 1995 році ситуація різко погіршилась, що було пов'язано зі спалахом інфекції серед споживачів ін'єкційних наркотиків. Ця соціальна група все ще залишається найбільш вразливою, як середовище, де активно розповсюджується ВІЛ. Кумулятивна частина СІН серед всіх офіційно зареєстрованих випадків ВІЛ-інфекції складає 68%. В той же час збільшується кількість випадків інфікування ВІЛ статевим шляхом ( в більшості випадків - гетеросексуальним) і, як результат, збільшується кількість дітей, народжених ВІЛ-позитивними матерями. Співвідношення інфікованих чоловіків і жінок складає, відповідно, 58% і 42%.

Нині в Україні виконується V Національна програма забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, допомоги і лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на період 2004-2008 років. З метою координації зусиль і партнерів розробляється державна Концепція стратегії дій Уряду, направлених на запобігання розповсюдженню ВІЛ-інфекції/СНІДу на період до 2013 року. Не дивлячись на те, що за останні роки збільшились державні асигнування на боротьбу з ВІЛ/СНІД, поки не вдалось подолати невідповідність між фінансуванням і потребами в ньому, що є основною перешкодою на шляху приборкання розповсюдження ВІЛ-/СНІДу, в тому числі і для забезпечення ефективної стратегії догляду, підтримки і лікування хворих.

Система охорони здоров'я уже відчуває негативний вплив поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу, уже зараз у населення зростає потреба в медичних послугах. Але меддопомоги буде потребувати все більша кількість людей працездатного віку, ті особи, котрі при відсутності цього захворювання не були б активними споживачами медичних послуг. Загальна кількість ВІЛ-інфікованих громадян України, згідно з оцінками експертів, в 2014 році досягне 479-820 тис. Розповсюдження ВІЛ-СНІД загострить і без того несприятливу демографічну ситуацію в Україні. Без СНІД низькі рівні народжування призвели б до скорочення населення країни в 2014 році до 44,2 млн людей, зі СНІДом буде втрачено ще 300-500 тис., із-за чого загальна кількість населення в 2014 році ймовірно може скоротитися до 43,9- 43,7 млн чоловік.

Питання подолання епідемії туберкульозу є пріоритетною проблемою, яка разом із ВІЛ/СНІД знаходиться на контролі Президента України.

Захворюваність на туберкульоз та смертність від нього в Україні залишається на рівні, що визначає його як епідемію. Захворюваність та смертність від туберкульозу у 8-10 разів перевищує відповідні показники у більшості країн Європейського союзу. Щороку від туберкульозу вмирають близько 10 тис. наших співвітчизників.

Останні 10 років захворюваність на туберкульоз зростала і лише з 2005 року зареєстрована стабілізація епідпроцесу в країні. У 2007 році зареєстровано 79,8 випадки на 100 тис. населення, зменшення на 4,1%. у порівнянні із 2006 роком.

У Херсонській, Миколаївській, Луганській, Кіровоградській зазначений показник сягає більше 100 випадків на 100 тисяч населення. Разом із тим, занепокоєння викликає реєстрація високих показників смертності та деструктивних форм у ряді регіонів, при нижчих, ніж у інших регіонах показниках захворюваності, що може свідчити про "недовиявлення" хворих. До таких регіонів належать, насамперед, Одеська та Кіровоградська області.

Не дивлячись на те, що показник охоплення профілактичними оглядами щорічно зростає приблизно на 1,5-2%, захворюваність на деструктивні форми туберкульозу за останні 5 років збільшилась в 1,23 разів, що говорить про недостатній рівень профілактичних оглядів серед дорослого населення.

На жаль, смертність від усіх форм туберкульозу за останні роки залишається високою, але починаючи з 2005 року намітилася тенденція до зниження цього показника.

Не дивлячись на те, що захворюваність дітей у віці 0-14 років стабілізувалася і складає 9,4 на 100 тис., у деяких регіонах України спостерігається високий рівень виявлення деструктивних форм, а саме: у Волинській, Донецькій, Кіровоградській, Львівській, Миколаївській, Рівненській, м. Києві.

Зберігається проблема поширення захворювання на туберкульоз в пенітенціарній системі, в якій всі показники у 47 разів вищі за середні по країні.

За час, що минув з моменту оголошення в Україні епідемії туберкульозу, захворюваність на цю інфекційну хворобу виросла в країні майже у 2,4 рази.

Зменшилась загальна чисельність лікарів - фтизіатрів у протитуберкульозних закладах системи МОЗ України.

Викликає тривогу високий рівень захворюваності на туберкульоз серед медичних працівників загальнолікувальної мережі, показники за 2006 рік по Україні складали 8,4 на 10 тис. медпрацівників (у 2005 році - 9,2 ).

Разом із тим, за той же період, значно перевищують середній по країні, показники захворюваності на активний туберкульоз серед медиків у Херсонській області - 21,4, АР Крим - 15,1, Запорізькій - 11,0. У той же час, у 2006 році питома вага лікарів - фтизіатрів серед хворих медичних працівників складала 16,9% (2005 - 17,2%). Окрім того, фтизіатри не мають реальних пільг, окрім 30% за шкідливість. Спостерігається тенденція до стрімкого збільшення середнього віку фтизіатрів, що наближається до передпенсійного, а оновлення кадрів не відбувається.

Високі рівні захворюваності, значні медико-соціальні та економічні збитки для суспільства внаслідок ураження туберкульозом вимагають виважених стратегічних напрямків боротьби з цією хворобою, визначених Законом України "Про затвердження Загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз у 2007-2011 роках".

Туберкульоз - це медико-соціальна і політична проблема. Тому для її вирішення необхідно консолідувати зусилля усіх сил нашого суспільства: Уряду, лікарів, соціальних працівників, громадських та міжнародних організацій. Від ефективного контролю за туберкульозом залежить національна безпека держави.